Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Олександр Лук’яненко
— Слухай, жінко, — сказав Качур Качці, — наші каченята давно вже в колодочки вбилися, а ти їх досі на воду не пускаєш, літати борониш. Негоже це.
— Що ти, що ти? — засичала на те Качка. — Ще, не дай боже, втопиться яке чи шуліка візьме. Колись ми самі страху-біди натерпілися, хай же тепер хоч вони в рідному очереті порозкошують. Встигнуть ще, налітаються-наплаваються… А ти, замість ото балакати, розстарався б чогось смачненького.
Езоп
Настала осінь. Розм’якла від дощів земля. Селянин запріг коней та й поїхав сіяти озимину. Орав до полудня поле, спини не розгинаючи, потім засіяв і заборонував. Додому повернувся вже поночі.
– Де ти так забарився? – питає його жінка.
– На полі; хоч і натомився дуже, але з усім упорався. Посіяв пшеницю, і, коли буде добра погода, матимемо добрий урожай.
Потому селянин повечеряв смачно й ліг спати. Взавтра знову подався на поле – полагодити огорожу, аж бачить: зграя журавлів хазяйнує на ньому – дзьобає пшеницю.
Олександр Лук’яненко
Ладнали шпаківню для Шпака, а оселився Горобець. Розко шує зухвало з Горобчихою, горобенят вивели. Живуть. Ну, коли вже так сталося, — живіть здорові.
Але Горобцеві того мало.
Олександр Лук’яненко
Заслухався Півень-кукурідло: ну й ловко ж, доладно й милозвучно кує Зозуля… «Дай-но,-думає,-втну і я такого, мені це просто». Скочив на тин, дзьоба роззявив та як галасне:
— Ку-ку-рі-ку!
Езоп
Якось запріг селянин волів, навантажив воза пшеницею та й повіз до міста продавати.
– Не щастить нам сьогодні, – каже половий віл до чорного. – Віз важкий, та ще й під гору його тягти…
– Нічого, – відповідає чорний. – Всенький ранок у місті відпочиватимемо та й повернемось упорожні.
Езоп
Жив колись у темному лісі могутній красень лев. Коли він обходив свої володіння, всюди навкруги тріщало гілля, трава хилилася й звірі ховалися в нори.
Та минав час, лев старішав, підупадав на силі, і врешті настала година, коли він так охляв, що й на ноги звестися не міг.
– Що ж мені тепер робити? – журився лев.- Полювати не можу, годувати мене нікому; їй-право, сконаю з голоду, гірка моя доле!
Олександр Лук’яненко
Поширилася серед звірів чутка, нібито рудий Лис — хапуга й шкуродер — відмовився від м’ясної їжі, перейшов цілком на рослинну. Здивувалися звірі, вухам своїм не повірили й відрядили до Лиса ревізорів.
Езоп
Правився якось кочовик із верблюдом у далеке селище. Сонце пекло немилосердно, бідолаха вмивався потом і геть засапався.
– Потерпи трохи, – каже верблюд, – ось дістанемось оази, сядеш у холодочку та й спочинеш. Дивись на мене – я ж не нарікаю на спеку! А на мені ще й нав’ючено стільки!
– Правда твоя, – зітхнув кочовик, – тільки ходімо швидше. Довго простували вони рівниною, аж ось добулися до гори – її треба було подолати, щоб досягти оазиса.
Олександр Лук’яненко
Хоч Млин прослужив громаді вже багато років, він і досі справно молов борошно. Напечуть, бувало, з того борошна рум’яних пухких млинців, їдять та й підхвалюють:
— От млинці так млинці! Смачні вдалися…
Езоп
Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.
– Як же її проштовхнути? – думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є, – стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла – і край!