Чорний ворон і стая

Микола Зінчук

Сто років літав над Карпатами Чорний Ворон. Дедалі більше заселялися гори людьми, розросталися села, меншало лісів — змінювалося лице Карпат, а він, Чорний Ворон, зоставався незмінним. Не подобалося йому сусідство людей, і він залітав усе далі й далі в безлюдні гори, туди, де кінчаються ліси й починаються полонини, де віють вітри, а взимку западають глибокі сніги і тиснуть морози. Там він ширяв над горами, а весняною порою в гнізді на високій смереці вигодовував з такою, як і сам, чорною подругою своїх пташенят. Тяжко жилося йому, але це були його рідні гори, його стихія, інакшого життя він не знав.

Read moreЧорний ворон і стая

Друг вовк

Микола Зінчук

Одна жінка взяла з собою в поле дитину. Сама працювала, а дитина сиділа на ряднині під копою. І незогляділася мати, як підкрався вовк. Побачила тільки, що вовк біжить до лісу і несе її дитину. Жінка з криком погналася за звіром, але наздогнати його було вже годі. Вовк з дитиною зник у лісі.

Read moreДруг вовк

Вітер забуття

Микола Зінчук

У лісі пішла поміж птахами чутка, що скоро повіє страшний Вітер Забуття. І кого він обвіє, той навік забуде свій пташиний спів. Її, цю чутку, принесли на своїх крилах птахи, які прилетіли з вирію. Усі про той вітер чули, але не дуже тривожилися, бо не вважали свій спів чимось важливим і значним.

Read moreВітер забуття

Свиняча позиція, або п’ять хлібів на рубля

Микола Зінчук

Була собі свиня, дуже велика свиня. Це була найбільш свиняча свиня і така гарна, що очей не відведеш — рябенька вся, що аж у очах рябіло від тої ряботи незвичайної. І не сама вона була, а в товаристві двох гладкеньких білих кабанів, які лежали поряд з нею в маленькому хлівці. І всі троє були дуже щасливі, бо черева в них були завжди туго набиті, а більше вони нічого не потребували. Кожному своє. Людині — свобода й творчість, птахові — швидкий лет у безкрайому просторі, рибі — водна стихія, а свині — набите черево і повний спокій.

Read moreСвиняча позиція, або п’ять хлібів на рубля

Хрук і Рябий

Микола Зінчук

Хрук народився у густому лісі, де змикаються кронами старезні дуби і навіть удень панують сутінки. Його мати, стара дика свиня, виконуючи покладений на неї великою матір’ю Природою споконвічний обов’язок, усамітнилася там і народила дев’ять рудих смугастих поросяток. Одним із них і був Хрук. Мати нагодувала новонароджених малят своїм материнським молоком і спочивала разом з ними у затишній ярузі до вечора і всю наступну ніч, а вранці вивела своїх дітей з яруги і, сторожко ступаючи по вогкій землі, повела їх лісом. Вона принюхувалась до розмаїтих і таких знайомих їй лісових запахів, шукала собі поживи і оберігала від небезпеки своїх поросят.

Read moreХрук і Рябий