Для молодшого шкільного віку
Англійська народна казка
В давні часи кравці не сиділи на одному місці, а ходили селами і пропонували людям свої послуги: пошити чи полатати одяг.
Один такий кравець, на ймення Томас, працював якось на хуторі Норт-Райдінг у Йоркширі й за роботою розмовляв з господинею. Побачив Томас, як вона налила в мисочку свіжих вершків і виставила їх за поріг для домовика чи маленького брауні, й запитує:
— Невже ви й справді вірите в домовиків, ельфів і різних там фей?
— Аякже! — відповіла дружина фермера.
— А я, — усміхнувся Томас, — якби я колись зустрів фею… я взяв би цю феєчку й посадив би у пляшечку, щоб не пустувала.
— Ш-ш-ш-! — злякано прошепотіла жінка. — Хоч би вас не почула якась фея. Вони, знаєте, бувають досить злопам’ятні, якщо їх образити.
— Ой, як страшно, — хмикнув Томас, перекусив нитку і розгладив рукавний шов на спеціальній кравецькій дощечці. — А я вам кажу, що ніяких фей не існує.
— І дуже нерозумно, — сказала дружина фермера. Почало смеркатись.! Кравець закінчив свою роботу, поклав ножиці, голку та нитки в сумку, взяв під руку кравецьку дошку.
— До сутінків треба встигнути додому. Жінка, мабуть, зачекалась.
— Ось, візьміть для своєї жінки, — подала хазяйка пиріг з домашньої поросятини, — їй сподобається.
— Спасибі, — відповів Томас. — Надобраніч!
— Будьте обережнішим, — донеслось до нього на прощання, — остерігайтесь фей!
— Тьху на них! — відгукнувся кравець і швидко попрямував додому.
Спочатку він ішов стежиною, але потім вирішив скоротити шлях і пройти навпрошки через поле. Коли кравець перелазив через тин, то необережно махнув сумкою, і на землю випали ножиці.
Довелось покласти сумку й кравецьку дошку й шукати ножиці. Здавалося б, ножиці — не голка, та ніяк чомусь не хотіли вони віднаходитись.
— Ото горе, — бурчав Томас. — Ножиці для кравця — найперша річ, та ще такі прекрасні! Гаразд.
Повернусь вранці на це місце і знайду.
Він підняв свою»сумку і пиріг… але де ж кравецька дошка? Куди вона могла запропаститися? Він знову поклав пиріг і сумку, обнишпорив усе навкруг на колінах — нічогісінько.
“Ну й біс із нею, — подумав, — до ранку ніхто не візьме. Піду я додому та поїм із жінкою пиріг, доки він ще свіжий”.
Та коли підняв сумку, і пиріг щез. Кравець обнишпорив мало не весь луг, але так нічого й не знайшов, окрім каміння та колючок. Довелося тільки облизнутися, згадуючи про пиріг, і рушати додому.
Томас повернувся назад, на те місце, де залишив сумку, але і її вже не було! Він подумав, що помилився місцем, але всі прикмети збігалися — ось тин, одь великий валун, тільки сумка зникла.
— Ех, був, би ліхтар! — простогнав Томас. — Що ж мені тепер робити — без голки і ниток, без ножиць і моєї кравецької дошки та сумки?
Кравець повернув було додому… тільки де ж він, його дім? Поки блукав і кружляв у пошуках своїх речей, то й зовсім збився з дороги, а ніч чорна, мов яма.
І раптом, на превелику радість, він помітив попереду вогник. Ніби хтось повільно йшов лугом з ліхтарем.
— Сюди! — покликав Томас. — Ей, з ліхтарем! Сюди!
— Сам іди сюди! Сам іди сюди! — відгукнувся насмішкуватий голосок.
Кравець побрів на світло, але таємничий вогник теж не стояв на місці: він то наближався майже впритул, — здається, тільки руку простягни і вхопиш! — то раптом зникав і загорався десь далеко, на краю поля.
Томас по коліна забрьохався у глину в байраках, подряпав терном обличчя, обірвав одяг. Він наздоганяв блукаючий вогник, доки геть вибився з сил і не впав у відчай.
Вогник остаточно пропав. Стало світати. Кравець почув дзвін молочних бідонів на фермі, оглянувся і побачив перед собою той же хутір і той же двір, з якого він учора вийшов. А поряд на траві лежали всі його кравецькі лаштунки!
Томас був дуже змучений, щоб іти додому в своє село. Він постукав у знайомі двері. Побачила його господиня і сплеснула руками від здивування:
— Господи! Що з вами?
Вона допомогла кравцеві почистити одяг і нагодувала його, а потім раптом усміхнулась і запитала:
— Ну як? Посадили феєчку до пляшечки?
Але Томас нічого не відповів. І ніколи в житті не казав більше про фей поганого слова.