Лисичка та журавель

Володимир Дуванський

Було так… Колись Лисиця
стріла в полі Журавля,
привіталась молодиця.
трохи згодом промовля:
«Ми з тобою, бачу, схожі,
ось що я тобі скажу:
ти один, а це негоже,
хоч і я одна ходжу.
І тому я запросити
тебе хочу на обід:
приготую їсти, пити,
бо гостинний маю рід».
Журавлю те до вподоби,
бо без друзів – просто край,
і сказав Лисиці: «Добре.
Завтра вранці – зустрічай».
Ніч пройшла. Лисичка встала,
Чепурнулась. В казанці
до обіду готувала
щось смачне на молоці.
Все готово, і до столу
подає вона хліб, сіль,
кашу, трохи охололу,
виливає у таріль.
Гість прийшов. Лисиця просить:
«Не соромся, покуштуй!
Я додам, якщо не досить,
Призволяйся та смакуй».
Ох, нелегка, мабуть, справа
Рідку кашу дзьобом брать,
а Лисичка тую страву
заходилася лизать.
Кашу всю сама злизала,
вже й тарілочка пуста,
рушничком, що вишивала,
чемно витерла вуста.
Зирк на гостя оком чистим,
каже: «Десь пропав мій чай,
жаль, нема що більше їсти, –
так що, друже, вибачай».
«За обід я дуже вдячний, –
Журавель їй відповів, –
Ти готуєш дуже смачно,
добре в тебе попоїв!
Чи не можеш ти, Лисичко,
бути в мене на обід?
Ти ж для мене – як сестричка,
пригощу тебе як слід».
«Ой, лебедику мій ясний, –
посміхнулася вона, –
я прийду до тебе вчасно,
виглядай мене з вікна!»
Час прийшов, і вже Лисиця
стука в двері Журавлю.
Наварив він м’яса птиці,
і картоплі, і щавлю.
Замість горщика взяв глечик,
що вузеньку шийку мав,
страву взяв готову з печі
та її у глечик склав.
А лисичка біля нього,
наче дзиґа, так і сяк,
побажали їй смачного,
але ж як дістати смак?
Голова не лізе в горщик,
лапа теж не проліза…
От тобі й зелений борщик,
аж в очах її сльоза!
Журавель же потихеньку
їжу дзьобом дістає,
тож поїв собі гарненько
з апетитом все, що є.
Як поїв, всміхнувся мило,
та в очах його печаль:
«Бач, Лисичко, все поїли,
пригощати нічим, жаль.
Глянь, вже сонечко заходить,
зачепило небокрай,
ти до мене вряди-годи
хоч заходь, не забувай!»
Як чкурнула в ліс Лисиця,
що й собаці не здогнати,
що й «Спасибі», як годиться,
геть забула проказать!
З материнської утроби
хай затямить всяк собі:
як і що комусь ти робиш,
так робитимуть й тобі!