Для молодшого шкільного віку
Павло Глазовий
НА ГОРОДІ СВЯТО, РАДОСТІ БАГАТО.
Одного прекрасного сонячного дня
На великому городі народилось Перченя.
Радів Перець-тато, радувалась мати,
Дуже веселилася рідня,
Бо було таке хороше, бо було таке потішне,
Бо було таке кумедне те маленьке Перченя.
— Ким ти будеш, Перченятко? —
Запитав у нього татко.
— Ким ти станеш? — в Перченяти
Запитала його мати.
А воно на ніжки стало
І тихесенько сказало:
— Буду малювати.—
Перець-тато і Перчиця-мати
Нахилилися над ним:
— Малюватимеш?
— А чим?
Та й задумались обоє,
Зажурилися обоє:
— Ох, і де ж нам фарби взяти
Для малого Перченяти,
Для синочка Перченяти,
Що так хоче малювати? —
Зашуміла на городі
Перченяткова рідня:
— Ми дамо усе, що треба.
Хай малює Перченя!
НАЗВЕМО ВСІХ ПО ПОРЯДКУ,
ХТО ДАВ ФАРБИ ПЕРЧЕНЯТКУ.
Перченяткові малому
Жовту фарбу дав Гарбуз.
Баклажан — синеньку фарбу:
— Хай малює карапуз!
Ми умілих та кмітливих
Поважаєм над усе.—
Помідор червону фарбу
Перченяткові несе,
А зелену — Капустина:
— Хай малює дитина!
Стане майстром чудовим,
То згадає добрим словом.
Є ВЖЕ ФАРБИ В ПЕРЧЕНЯТИ.
А НА ЧОМУ Ж МАЛЮВАТИ?
Добра тітка Капустина,
Що жила за Буряком,
Із листків своїх широких
Зшила хлопчику альбом:
— Вчися, любий, малювати.
Станеш справжнім мастаком!
Не малюй на лопухах,
На парканах, на тинах,
А малюй, моя дитинко,
В цім альбомчику картинки.
Намалюєш — прибіжи.
Що там вийде, покажи.
ЩО СКАЗАЛА ЦИБУЛИНА ПРО ПЕРЧИШИНОГО СИНА.
Обізвалась Цибулина,
Як відомо, зла рослина:
— Це, по-моєму, брехня,
Що навчиться малювати
Незугарне Перченя.
Перченя знайшло кульбабку,
Обтрусило з неї шапку
І, зробивши із пушку
Довгу щіточку тонку,
Обізвалося: — Я сяду
Й малюватиму портрет.
А кого я намалюю,
Потім взнаєте. Секрет!
ЧОМУ ВСІ СМІЯЛИСЯ,
АЖ ЗА БОКИ БРАЛИСЯ.
Перченя під лопухом
Розгорнуло свій альбом.
Раз — мазок
І ще разок.
Вийшов ніс,
алі лоб,
потім голова.
На картині — Цибулина,
їй же право, як жива.
На грядках лунає сміх.
Звеселив малий усіх.
Лиш Цибуля не сміється,
Стала зла, понура:
— Та який же це портрет?
Це ж карикатура.
Ти погане Перченя!
Ти нахабне бісеня!
Щоб ти, кляте, заблудилось
У колючому кущі!
Щоб ти, капосне, втопилось
У гарячому борщі!
Зашуміли на городі:
— Та не лайтесь, тітко. Годі!
— Ми пишатись будем ним,
Цим художником малим!
З ТИХ, ЩО СВАРЯТЬСЯ І Б’ЮТЬСЯ,
ХАИ УСІ СМІЮТЬСЯ! ТУПОТЯТЬ МАЛЕНЬКІ НІЖКИ,
Топчуть весело доріжки.
Йде художник Перченя,
Яснооке хлопченя.
А в цей час біля ріки
Завелися малюки.
За дрібничку посварились
І, як півники, побились.
Свій альбомчик біля пня
Розгорнуло Перченя,
Малюків намалювало
І обом їм показало:
— Хай тепер сміється всяк
З задерик та забіяк!
Вийшли хлопчики смішними,
Вийшли хлопчики такими,
Що сміялись навіть кури
Із карикатури.
Більш не бились малюки,
Помирились малюки
І гарненько забавлялись
На траві біля ріки.
ТО ПОГАНІ ДІТИ,
ЩО ЛАМАЮТЬ ВІТИ.
Вийшов хлопчик Васильок
Погуляти у гайок
Та й побачив на галяві
Дві берізки кучеряві.
Розігрався Васильок,
Раз підскочив,
ще разок,
За гіллячку учепився,
Загойдався, закрутився,
А берізонька тріщить:
— Ой болить мені, болить…
На листочках у берізки
Не роса уже, а слізки.
Перченя зайшло до гаю,
На пеньочку сіло скраю.
Раз — мазок.
і ще разок.
На малюнку — Васильок.
Щоб малому сором стало,
Перченя йому сказало:
— Ось ти, хлопчику, який
Нехороший та лихий!
Ти ж не пташка
і не білка.
Як тебе утрима гілка?
Поламаєш деревце.
Чи подумав ти про це?
Васильок почервонів.
— Все я,— каже,— зрозумів.
Ти нікому не розказуй
І картинки не показуй.
Хоч картинка смішна,
А для мене страшна.
Більш не буду так робити,
Не чіплятимусь на віти.
ПРО МАРИНКУ СЕРДИТУ,
НЕЗАПЛЕТЕНУ, НЕВМИТУ.
У великому будинку
Живе дівчинка Маринка.
Раз вона уранці встала
І, заплакавши, сказала:
— Я не буду заплітатись.
Я не хочу умиватись.
І не буду, і не хочу,
Бо заходить мило в очі.
Перченя взяло альбом,
Примостилось під вікном.
Змалювало за хвилинку
Незаплетену Маринку,
Незаплетену, невмиту
Ще й заплакану, сердиту.
Як побачила Маринка,
Яка вийшла картинка,
Попросила Перченя:
— Не заходь до будинку,
Не показуй картинку.
Я вмиватимусь щодня,
Заплітатимусь щодня.—
І повірило Маринці
Наше добре Перченя.
ЯК РОЗГНІВАВ ПЕРЧЕНЯТКО ХЛОПЧИК ВІТЯ КРИВОП’ЯТКО.
Хлопчик Вітя Кривоп’ятко
Змайстрував собі рогатку.
Стрельнув нею у шпака,
Покалічив їжака.
Перченяті сумно стало,
Як воно про це узнало.
Злого хлопчика в альбомі
Змалювало воно так:
Ту рогатку поганющу
У дві лапки взяв їжак,
Розтягнув її та хлоп
Вітю грудочкою в лоб.
Ще й такі слова сердиті
Перченя сказало Віті:
— Пташки нищать шкідників —
Черв’яків, комах, жуків.
А ти пташок б’єш, лякаєш.
Значить, розуму не маєш.—
Вітя глянув на картинку
І від сорому поник,
Поламав свою рогатку
І закинув на смітник.
ХТО В ЛІТАК БАЖАЄ СІСТИ,
НЕХАЙ САМ НАВЧИТЬСЯ ЇСТИ.
Скільки років Толі? Шість.
А він сам іще не їсть.
Цілий день проголодує,
Як ніхто не нагодує.
Капітан, твій командир.
Пхає ложечку у рот…
Ну який же ти пілот?
Щоб з тобою отакого
Не траплялося колись,
Перестань ледарювати,
їсти сам скоріш навчись.
… Якось двері відчиня
До кімнати Перченя.
Свій альбом поклало долі.
— Подивися,— каже Толі,—
Це тебе малюю я.
Ти вже, Толю, не маля.
Ти вже виріс.
Став пілотом.
Ось якраз перед польотом
Ти обідаєш в їдальні.
На тобі новий мундир.
А тебе годує з ложки
ЯК СЕСТРИЧКА МАРІЙКА
НАЛЯКАЛА МАТВІИКА.
Край села стоїть хатинка.
В ній живе чудний хлопчинка.
Звуть його Матвійко Муха.
Татка й маму він не слуха.
Кличе брат, сестра гука —
То неначе до пенька.
Раз сестричка Марійка
Налякала Матвійка:
— Подивися у вікно.
— А нащо мені воно?
— Там художник Перченятко
Примостився під вікном,
Розгортає свій альбом.
Я гукну його до хати
І почну його прохати:
Менший братик мій, мовляв,
Неслухняний дуже став.
Намалюй карикатуру,
Щоб змінив він натуру,
Щоб змінив характер свій.—
А Матвійко: — Ой не смій!
Не запрошуй Перченятка.
Буду слухать маму, й татка,
І тебе, і всіх-усіх
Старшйх родичів своїх.—
І Матвійко став хорошим —
Це підтвердити ми можем.
ВСЮДИ ХОДИТЬ
ПЕРЧЕНЯ ТА МАЛЮЄ ЩОДНЯ.
Тупотять маленькі ніжки,
Топчуть весело доріжки,
Каблучками стук та стук.
Ходить з фарбами малюк.
Можна бачити хлопчинку
Як не в місті, то в селі.
Він встигає побувати
Скрізь, де діти є малі.
Як зустріне десь плаксивих,
Неслухняних, вередливих,
Задерикуватих, злих,
Нерозчесаних, невмитих,
Нечупарних і сердитих,
То й малює зразу їх.
А буває, в дитсадочок
Завітає на часочок.
Всіх посадить за столом
І показує альбом.
Ой сміються ж там малятка
І дівчатка, і хлоп’ятка!
Потім візьмуть олівці
Ще й чистенькі папірці
І гуртом у Перченяти
Вчаться смішно малювати.