Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
У лісі пішла поміж птахами чутка, що скоро повіє страшний Вітер Забуття. І кого він обвіє, той навік забуде свій пташиний спів. Її, цю чутку, принесли на своїх крилах птахи, які прилетіли з вирію. Усі про той вітер чули, але не дуже тривожилися, бо не вважали свій спів чимось важливим і значним.
Українська народна казка
В передноворічний день Старий Рік почув, що всі люди, звірі і птахи готуються його проводжати. А будуть зустрічати Новий Рік. Розлютився Старий Рік.
— Як то? Чому мене готуються проводжати? Я не хочу відходити! Я багато зробив добрих справ і ще не всі завершив.
— Не гнівайся, Старий Рік ! Ти дійсно приніс багато радості і щастя, твориш добрі справи. Та твій час скінчився — защебетали в один голос лісові птахи.
Микола Зінчук
Була собі свиня, дуже велика свиня. Це була найбільш свиняча свиня і така гарна, що очей не відведеш — рябенька вся, що аж у очах рябіло від тої ряботи незвичайної. І не сама вона була, а в товаристві двох гладкеньких білих кабанів, які лежали поряд з нею в маленькому хлівці. І всі троє були дуже щасливі, бо черева в них були завжди туго набиті, а більше вони нічого не потребували. Кожному своє. Людині — свобода й творчість, птахові — швидкий лет у безкрайому просторі, рибі — водна стихія, а свині — набите черево і повний спокій.
Микола Зінчук
Хрук народився у густому лісі, де змикаються кронами старезні дуби і навіть удень панують сутінки. Його мати, стара дика свиня, виконуючи покладений на неї великою матір’ю Природою споконвічний обов’язок, усамітнилася там і народила дев’ять рудих смугастих поросяток. Одним із них і був Хрук. Мати нагодувала новонароджених малят своїм материнським молоком і спочивала разом з ними у затишній ярузі до вечора і всю наступну ніч, а вранці вивела своїх дітей з яруги і, сторожко ступаючи по вогкій землі, повела їх лісом. Вона принюхувалась до розмаїтих і таких знайомих їй лісових запахів, шукала собі поживи і оберігала від небезпеки своїх поросят.
Шарль Перро
Колись жив собі дуже багатий чоловік. Були у нього чудові замки й палаци, безліч слуг і золотий та срібний посуд, рідкісні килими, визолочені карети й прекрасні коні.
Але, на нещастя, чоловік той мав синю бороду і через те був такий потворний та страшний, що не було жодної жінки або дівчини, яка б не втекла, побачивши його. Всі вони дуже лякалися.
Шарль Перро
Один багатий удівець одружився вдруге з удовою, такою чванливою та гоноровитою, якої, відколи світ світом, ніхто й не бачив.
Вона мала двох дочок, теж чванливих і гоноровитих. А в чоловіка була своя дочка, надзвичайно добра та ніжна — вся в матір, найкращу жінку в світі.
Українська народна казка
Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться… Батько й мати журяться:
Шарль Перро
Жила колись в одному селі маленька дівчинка» та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й ніде не бачив. Мати любила її до нестями, а бабуся ще більше.
Добра бабуся пошила для внучки гарненьку червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали звати – Червона Шапочка.
Шарль Перро
Жили колись король з королевою. Жили вони собі довго в мирі та злагоді, але дітей у них не було, і вони так сумували, так сумували, що й не розказати.