Для молодшого шкільного віку
Езоп
Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.
– Як же її проштовхнути? – думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є, – стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла – і край!
– Ось тобі й маєш! Вона ж проб’є мені горлянку. Що тоді буде? Лишенько мені! Краще б уже не їв того м’яса – хай би ходив голодний! – бідкався вовк.
Аж раптом почув він над собою лопотіння крил. Звів очі догори й побачив лелеку, що саме сів на дерево.
– День добрий, вовче! – привітався лелека.- Як ся маєш?
– Ой, не питай! – понуро пробурчав вовк. Та раптом очі йому заблищали надією.
Згадав, що в лелеки довга шия і тонкий дзьоб.
«Еге, – подумав вовк,- таж він би міг витягти кістку. Але чи схоче?»
– Слухай, лелеко, – каже вовк,- оце застрягла в мені в горлі кістка. Стала й стоїть, ні туди ні сюди. Ти б її не витяг?
Я? – здивувався лелека. – Ти що, за лікаря мене маєш?
– За лікаря чи не за лікаря, а в тебе довга шия, і ти зможеш ухопити кістку дзьобом. А я віддячу тобі мішком риби.
– Справді даси? Цілий мішок? – зрадів лелека.
– Чого б я тебе дурив? Піди до мене, подивися, скільки я маю. То як, витягнеш?
– Ну, коли так, згоден. Розтуляй рота. Вовк роззявив пащу, лелека всунув туди голову, намацав кістку, вхопив і витяг. Як побачив її вовк – аж підстрибнув з радощів. Дихнув разів зо два вільно, а тоді заходився роздивлятися кістку.
– Ти диви, яка здорова! А гостра ж! Того мені так і боліло. Красно дякую тобі, лелеко, ти мене врятував.
– Та що там! – відказує лелека. – Тож ходімо, даси мені мішок риби.
Як не розрегочеться вовк!
– Мішок риби? Тобі?
– Авжеж! Хіба ти не обіцяв мені віддячити? Зміряв вовк оком лелеку та й похитав головою.
– Е, любий мій лелеко, – каже, – ти зовсім не маєш розуму в голові! Невже прагнеш дяки більшої за ту, що вже маєш?
– Я маю дяку? – здивувався лелека. – Чи ти при своїх? Що ж ти мені таке зробив?
– Я дав тобі вийняти голову з мого рота! З вовчого рота! Чи бувало коли-небудь таке в світі?
Вовчисько розреготався й вистрибом побіг до свого лігва.
Отак негідники вважають, ніби вони роблять добро бодай тим, що не завжди шкодять.