Михайло Стельмах
Заєць-батько у крамницi
Пiввiдра купив пшеницi,
Сiв з пшеницею на вiз
I на млин ïï завiз.
У млинi коза в спiдницi
Точно зважила пшеницю,
А мiрошник, силюх-борсук,
В дiжку висипав мiрчук,
Записав його у книжку
Та й вмостився спати в дiжку —
Лiг на лапу i за мить
Так хропе, що млин тремтить.
Бiдний заєць ледь не плаче:
— Встань, борсуче, встань, земляче,
Роздери зайчаткам круп
I на кашу, i на суп,
Бо нема зимою пашi,
Дiти ж просять супу й кашi.
— Хай пождуть зайчатка трiшки, —
Обiзвавсь борсук iз дiжки, —
Я линi зиму пересплю,
А весною круп вмелю. —
Та й накрився з головою
Кожушиною новою.
Заєць схлипнув у млинi:
— Що ж робить тепер менi?
Лихо зайцевi у свiтi —
Пропадуть без манни дiти.
Кiзка нiжками туп-туп:
— Ми самi намелем круп! —
Та й бiгом з вiдром угору,
В кiш пшеницю сипле скоро.
Затремтiв старенький млин,
I почав молоти вiн…
Розпрощавшися з козою,
Заєць бiг в лiси з крупою,
А до зайця навпрошки
Звiдусiль спiшать дiтки,
Похудiлi, помарнiлi,
Та усi для зайця милi.
Заєць каже казку ïм
I веде усiх у дiм.
В домi зайця пiч здорова,
А у нiй сухенькi дрова.
Заєць дрова запалив,
У горня водицi влив
I з вiдра засипав круп
Та й до печi туп-туп-туп:
— Гей, варися манна каша,
На усю родину нашу… —
Прямо з полум’я горшок
Заєць ставить на пеньок.
Каша вийшла без догани —
Дiти всю поïли манну,
Потiм, ставши у кружка,
Станцювали козачка.
З того дня щодня без кашi
Не жили зайчата нашi,
I на диво звiрини
Стали дужими вони.
Якось ïх побiля лугу
Перейняв старий вовцюга,
Гнався, гнавсь за ними вовк,
А який iз того толк?
Впав, захекавшись, в знемозi,
А зайчата на дорозi
Стали весело в кружка
Та й танцюють козачка.
Вовк дивився, вовк журився
I голодним в лiс поплiвся;
Знав би вiн секрет зайцiв, —
Сам би кашу манну ïв!