Адигейська народна казка
У одного (багача) був на службі чоловік що купляв шкіри убитих звірів від всіх мисливців – підданих пши. Одного разу він сказав пши, що один з мисливців завжди здобуває шкури дивовижних звірів.
– Коли він ще принесе шкури, скажи йому, щоб зайшов до мене, – велів пши.
Одного разу прийшов мисливець до пши – той зустрів його привітно.
– Заходь, заходь, – сказав він.- Сідай, я хочу, щоб ти розповів мені найцікавіше з того, що сталося з тобою на полюванні.
– Що може статися з простим мисливцем!
– Подумай і розкажи, поки не розповіси – не відпущу тебе! – сказав пши.
Подумав мисливець і почав свою розповідь:
– Щодня удосвіта на лісову поляну виходить лев, а разом з ним хлопчик. Вони перетинають поляну і заходять в ліс. Багато раз бачив я їх, але не наважувався вистрілити – жалко було убити хлопчика і лева. Це – найцікавіше з того, що я бачив на полюванні.
– Тоді ти злови цього хлопчика живим і достав його до мене – не зловиш, велю тебе убити, – сказав пши.
– Як я його зловлю: якщо побіжу – не наздожену, а коли вистрілю – уб’ю, – відповідав мисливець.
– Злови як хочеш, але приведи до мене хлопчика живим, – велів пши.
– Тоді і ти допоможи мені. Лев виходить з лісу завжди по одній дорозі. Треба всю поляну обкласти соломою, залишивши тільки шлях, по якому віна йде. Через кожні три кроки треба поставити людей. Я сяду біля дороги, на яку вийде лев, і, коли віна буде на поляні, я вистрілю, а всі повинно будуть підпалити солому в ту ж мить, як пролунає мій постріл. Якщо на цей раз не зможу зловити хлопчика, – значить, мені ніколи цього не зробити.
Пши наказав зробити так, як сказав мисливець. Привезли декілька возів соломи і влаштували засідку. Перед світанком лев вийшов на поляну. Слідом за нею, як завжди, йшов хлопчик. Як тільки лев показався на поляні, мисливець вистрілив, і люди пши підпалили солому. Лев кидався в різні боки, але, переконавшись, що вогонь палає з усіх боків, кинувся в полум’я і втік. Хлопчик же боявся і вогню і людей. Він став метатись по галявині, і його було легко полонено.
Привезли сина лева в аул, зробили для нього клітку і посадили туди. Його добре годували, але ніколи не випускали на волю. З цим хлопчиком, сином лева – в аулі його сталі звати Аслануко – познайомився і незабаром подружився син пши. Щодня він підходив до клітки і розмовляв з полоненим. Одного разу Аслануко сказав:
– Ти знаєш, що твій батько зробить все, про що ти попросиш. Хай він дозволить випускати мене на день з клітки – ми будемо з тобою добре грати.
– Вели, батько, випускати Аслануко на день з клітки – ми з ним гратимемо. Вечорами він повертатиметься в клітку, – сказав син пши.
Пши розсердився і відповів, що не можна випускати сина лева з клітки – він всіх може погубити.
Коли хлопчик прийшов до Аслануко, той запитав:
– Ти просив батька випускати мене вдень з клітки?
– Просив, але він відповів, що ти можеш погубити всіх!
– Проси ще, плач, якщо ти стоятимеш на своєму, він мене випустить.
Хлопчик пішов до батька і сказав:
– Випусти Аслануко, ми гратимемо у дворі і нікуди не підемо!
І він гірко заплакав. Тоді батько дав йому ключі і сказав:
– На, візьми ключі і сам випускай сина лева.
Хлопчик тут же прибіг до клітки, відкрив замок і випустив Аслануко. Вдень вони грали у дворі, а увечері син лева повертався в клітку. Так продовжувалося досить довго.
– Не годиться, що ми тільки так граємо. Якби у нас була гиря в п’ять пудів, я навчив би тебе цікавішій грі. Скажи батьку, хай він велить ковалям зробити для нас п’ятипудову гирю, – сказав одного разу Аслануко.
Знову пішов хлопчик до батька і сказав йому:
– Вели ковалям зробити для нас п’ятипудову гирю!
– Хіба можна грати такою гирею, адже вона уб’є тебе! Горя ми наберемося з цим Аслануко! – розсердився пши.
Але хлопчик наполягав на своєму, і пши велів зробити їм гирю. Коли п’ятипудова гиря була готова, хлопчики грали з нею, і син пши скоро став підкидати її однією рукою, немов пушинку.
– Тепер ця гиря вже не годиться, хай зроблять нам двадцятипудову гирю, – сказав тоді Аслануко.
Знову прийшов син пши до батька і сказав йому:
– Та гиря вже не годиться – дуже вона маленька, вели зробити для нас двадцятипудову гирю.
Знаючи, що син не відступить, пши з бурчанням наказав зробити для нього таку гирю. Коли гиря була готова, ніхто не зміг принести або привезти її в аул. Хлопчики пішли в кузню і самі принесли гирю, стали з нею грати.
Одного разу Аслануко дуже далеко кинув гирю, і вона рознесла огорожу, якою був обгороджений двір в п’ять десятини.
– Більше ми не гратимемо гирею, – сказав після цього син лева. – Попроси батька, щоб він дозволив нам виїжджати з аулу – адже він тобі ні в чому не відмовить.
Пішов син пши до батька, попросив у нього дозволу виїжджати разом з сином лева з аулу.
– Від цього Аслануко ми ще здобудемо горя. Що він ще придумав! – розсердився пши. Але його син наполегливо просив дозволу, і довелося пши погодитися.
Стали друзі їздити в різні краї. Одного разу син лева сказав синові пши:
– На сході живе красива дівчина – красивіше за неї немає на цьому світі. Багато джигітів хотіли одружитися на ній, але хто б до неї не відправився, доїхати не зміг: нікому не вдалося пройти позвз інижей, а хто минув інижей, не зміг пройти мимо нагучиц. І твій батько багато раз відправлявся за нею, але не зміг добути її. Я одружу тебе на ній.
Погодився син пши. Аслануко узяв двадцятипудову гирю, і вони відправилися в дорогу. Коли досягли вони країни інижей заїхали до трьох братів-інижам. Зраділи інижі гостю.
– Аслануко, як довго ти не був у нас, – сказали вони і хотіли внести його до будинку на руках.
– Про мене не турбуйтеся, ось мій друга, надайте йому почесті, інакше він може погубити рід інижей, – сказав їм Аслануко.
Інижі підхопили сина пши і на руках внесли його до будинку. Три дні і три ночі бенкетували друзі у інижей, а на четвертий ранок відправилися в шлях. Незабаром приїхали вони до чотирьох братів-інижам.
– Аслануко, як довго тебе не було у нас, – сказали вони.
– Про мене не турбуйтеся, надайте почесті моєму друговіе, – сказав Аслануко інижам.
Інижі підхопили сина пши і на руках внесли його до будинку, надали їм великі почесті. Три дні і три ночі бенкетували друзі у інижей, а на четвертий ранок виїхали в шлях. Незабаром приїхали вони до семи братів-інижам.
– Аллах, аллах, звідки ти, Аслануко? – З такими словами інижі вибігли їм назустріч.
– Про мене не турбуйтеся, надайте почесті моєму друговіе, – сказав і цього разу Аслануко.
Інижі підхопили сина пши і на руках внесли його до будинку. Щедро пригостили їх, надали великі почесті. Погостювали друзі у інижей три дні і три ночі, а на четвертий ранок Аслануко сказав:
– Свого друга я залишу у вас. Якщо дізнаюся, що ви чимось його образили, не пощаджу нікого з вашого роду. Через три тижні я повернуся.
Відправився Аслануко в шлях і приїхав в край нагучиц. Перевдягнувся він старою бабою-жебрачкою і так ходив по їхньому краю. Дізнався він, що дівчину гострозоро охороняє варта – тільки іноді її випускають з будинку, і у цей момент її можна викрасти. Довго готувався він до викрадення дівчини, і таки здійснив задумане.
Тим часом син пши жив у інижей. Спочатку вони добре залицялися за ним – щодня голили йому голову і бороду, рясно і смачно годували. Коли ж термін повернення Аслануко пройшов, інижі змінили відношення до гостя: спочатку погано його годували, а потім задумали убити.
Аслануко їхав з красунею, а сам все думав про сина пши. Він вирішив попередити інижей про своє повернення і кинув двадцятипудову гирю так, щоб вона потрапила на землю інижей. Коли гиря впала, удома інижей затремтіли.
– Аслануко повернувся! – сказали інижі. Вони швидко помили, поголили, добре нагодували сина пши, наділи на нього новий одяг і попросили не говорити Аслануко, що його тут кривдили.
Коли Аслануко повернувся, інижі вийшли йому назустріч і на руках внесли до будинку красуню.
Вони влаштували семиденне свято на честь Аслануко. Після закінчення його друзі пустилися в зворотний шлях. Господарі супроводжували їх, поки вони не покинули країну інижей.
Коли приїхали вони в рідний аул, тут їм влаштували семиденний бенкет.
Зажив пши з молодою дружиною щасливо, а син лева як і раніше був йому вірним іншому.
Пройшло багато років, і одного разу син пши сказав Аслануко:
– Ти одружував мене, треба і тобі одружитись.
– Ні, я не одружуюся. Якщо хочеш зробити для мене добру справу, дай мені волю – відпусти у ліс, – сказав Аслануко.
– Як ти можеш так говорити, ти завжди вільний, якщо захочеш!
– Ні, я повинен був все життя просидіти в клітці. Ти мене звільнив, а я врятував тебе від загибелі. Якщо тепер ти вирішиш, я піду в ліс, і ми ніколи не побачимося, – сказав Аєлануко.
– Якщо хочеш піти, щасливого тобі шляху! Візьми з того, що у нас є, все, що хочеш.
– Мені нічого не потрібно, – сказав син лева. Друзі попрощалися, і Аслануко пішов в ліс.