Для молодшого шкільного віку
Iспанська народна казка
Був собi чоловiк i мав вiн двох синiв. Старшого, Хосе, забрали в солдати i послали в Америку, де вiн прослужив багато рокiв. Повернувся аж тодi, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток i став багатiєм, куди тобi.
Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.
– Не впiзнаєш мене? — питає його. А брат, грубо так:
– Нi!
Тодi вiн назвався, i брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня — ото i вся батькiвська спадщина. Сказав так, а сам пiшов геть.
Зайшов Хосе до клунi, побачив стару скриню i думає: «Навiщо менi ця розбита скриня? А втiм, вiзьму, щоб розпалити вогонь i зiгрiтися, бо дуже холодно».
Завдав вiн скриню на плечi й пiшов у двiр. Там узяв сокиру i ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папiрець. Пiдiбрав його, бачить — розписка на велику суму, позичену в його батька. Стягнув вiн тi грошi i дуже забагатiв.
Аж це якось iде вiн вулицею, а назустрiч жiнка i гiрко плаче. От вiн питає, що з нею таке. Вона вiдповiдає, що занедужав чоловiк, а в неї нема грошей не тiльки, щоб вилiкувати його, а й щоб вiддати борги, i чоловiка хочуть посадити в тюрму.
– Ви не побивайтеся,- сказав їй Хосе.- Не посадять вашого чоловiка в тюрму i не пустять iз торгу вашого майна. Я заплачу i за лiкування, i за похорон, якщо вiн помре.
Так Хосе й зробив. Та коли бiдолаха помер i був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала-вся спадщина пiшла на це добре дiло.
«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе.- Нема чого в рота взяти. Пiду-но я до королiвського двору й наймуся служити».
Так вiн i зробив, став слугою в королiвському палацi.
Поводився вiн добре, i король так полюбив його, що все пiдвищував у чинi, аж поки той зробився першим придворним.
А тим часом його брат, себелюбець, зубожiв i написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, вiдгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, i король узяв.
Почав той служити, але замiсть того, щоб дякувати своєму доброму братовi, став заздрити, що Хосе — королiвський улюбленець, i задумав накапостити йому. От, щоб здiйснити свiй замiр, вiн узявся збирати плiтки i дiзнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий i негарний, тому принцеса не любила його i ховалась у замку, що стояв серед лiсу, куди нiхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, i що вiн зв’язаний з нею.
Розгнiваний король викликав Хосе i звелiв йому привезти принцесу Белья-Флор, iнакше його чекає шибениця.
От приходить бiдолаха у стайню, щоб узяти собi коня i податися свiт за очi. А кiнь, бiлої мастi, уже зовсiм стара шкапа, i каже йому:
– Вiзьми три хлiбини, сiдай верхи й нi про що не турбуйся.
Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сiв верхи i вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлiбини, як попросив кiнь.
Проскакали вони чималеньку вiдстань, аж це на дорозi мурашник, кiнь i каже:
– Поклади сюди три хлiбини, щоб мурашки їли.
– Навiщо? — каже Хосе.- Вони ж нам потрiбнi.
– Поклади,- вiдповiдає кiнь,- i нiколи не стомлюйся робити добро.
Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.
Кiнь i каже Хосе:
– Злазь i звiльни бiдолашного птаха. Хосе каже:
– Але ж ми тiльки згаємо час.
– Дарма. Чини так, як я тобi кажу, i нiколи не стомлюйся робити добро.
Їдуть вони далi, пiд’їжджають до рiчки, бачать-лежить на пiску рибка, i хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.
Бiлий кiнь i каже Хосе:
– Злiзь, вiзьми бiдолашну рибку й кинь У воду.
Хосе на те:
– Але ж у нас немає часу. Нам треба поспiшати!
А бiлий кiнь:
– Завжди є час для доброго вчинку. Нiколи не стомлюйся робити добро.
От дiсталися вони до замку, схованого в темному лiсi, i бачать: Белья-Флор годує курей.
Бiлий кiнь i каже Хосе:
– Зараз я робитиму стрибки й пiруети, а Белья-Флор це сподобається. Вона попросить покататись верхи, i ти посадиш її; тодi я почну хвицатися й iржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досi я не катав жiнок, i що варто сiсти верхи тобi, як ти мене укоськаєш. Ти скочиш на мене, а я рвону з копита i поскакаю просто до королiвського палацу.
Все сталося так, як сказав кiнь. Белья-Флор зрозумiла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.
От вона сипле на землю висiвки i просить свого попутника зiбрати їх.
А Хосе на те:
– Там, куди ми їдемо, висiвок багато.
Коли вони скакали пiд деревом, вона впустила хусточку, яка повисла на найвищiй гiлцi. Вона просить спiшитися й вилiзти на дерево, щоб зняти її, а Хосе каже:
– Там, куди ми їдемо, хусточок багато.
От перехоплюються вони через рiчку, а Белья-Флор кидає у воду перстень i просить Хосе спiшитися, щоб пiдiбрати його. А Хосе:
– Там, куди ми їдемо, перснiв багато.
Приїжджають вони нарештi до королiвського палацу. Король, побачивши свою кохану Белья-Флор, дуже зрадiв. Але вона замкнулася в кiмнатi i дверей не вiдчиняє. На всi благання короля Белья-Флор сказала, що не вiдчинить доти, доки їй не принесуть тих трьох речей, якi вона загубила дорогою.
Король i каже Хосе:
– Нiчого не вдiєш. Що це за речi, знаєш тiльки ти. їдь i без них не вертайся, iнакше опинишся на шибеницi.
Зажурився бiдолашний Хосе i пiшов про все розповiсти бiлому коневi, а той i каже:
– Не журися, сiдай верхи, i ми знайдемо все.
Рушили вони в путь i приїхали до мурашника.
Кiнь i питає:
– Хочеш дiстати висiвки?
А Хосе:
– Авжеж!
– То поклич мурашок i звели принести їх тобi. А якщо висiвки розсiялися, вони принесуть тi, що витягли з хлiбин, а їх, мабуть, немало.
Так i сталося: вдячнi мурашки збiглися й наклали перед ним цiлу купу висiвок.
От кiнь i каже:
– Бачиш, хто робить добро, той рано чи пiзно збирає плоди.
Прискакали вони до того дерева, на яке Белья-Флор закинула хусточку. Ця хусточка маяла тепер прапорцем на найвищiй гiлцi.
Хосе питає:
– Як же менi дiстати хусточку? Адже без драбини тут не обiйтися. А бiлий кiнь на те:
– Не журися. Поклич орла, якого ти випустив iз мисливських тенет, вiн i дiстане.
Так i сталося. Прилетiв орел, схопив дзьобом хусточку i вiддав Хосе.
Прискакали вони до рiчки, а вода там каламутна.
Хосе питає:
– Як же менi дiстати перстень iз дна такої глибокої рiчки, якщо нiчого не видно й невiдомо, де вiн упав?
А кiнь:
– Не журися. Поклич рибку, яку ти врятував, вона й витягне.
Так i сталося. Рибка пiрнула i випiрнула, махаючи радiсно хвостиком, iз перснем у ротi.
Повернувся Хосе до палацу дуже задоволений. Вiднесли усе це Белья-Флор, а вона й каже:
– Не вiдчиню, не покину кiмнати, поки того, хто викрав мене iз замку, не зварять у киплячiй олiї.
Жорстокий король пообiцяв вволити її бажання, а Хосе сказав, що нiчого не вдiєш, доведеться йому вмерти, зварившись в олiї.
Увiйшов зажурений Хосе у стайню та й розповiв про все бiлому коневi.
А кiнь:
– Не журися. Сiдай верхи, я поскакаю i вiд бiгу спiтнiю, так ти змасти своє тiло моїм потом, хай тодi кидають тебе в казан,- з тобою нiчого не буде.
Так воно й сталося. Вийшов Хосе iз казана i зробився таким гарним i ставним хлопцем, що всi здивувалися, а найбiльше — Белья-Флор. От вона i закохалася в нього.
Коли старий i негарний король побачив, що сталося з Хосе, то захотiв i собi зробитися таким, щоб Белья-Флор закохалася в нього. Пiрнув вiн у казан та й ошпарився на кiстку.
Тодi всi проголосили королем Хосе, i вiн побрався з Белья-Флор.
Пiшов вiн подякувати бiлому коневi за добру службу i помiч у бiдi, а кiнь i каже:
– Ти був добрий i щедрий, i за це дiстав справжню винагороду. Завжди роби людям добро, i нiколи не пошкодуєш.
I добрий Хосе, хоч i став королем, нiколи про це не забував.