Дванадцять мисливців

Для молодшого шкільного віку

Брати Грімм

Жив королевич, і була в нього наречена. Він дуже її кохав. Раз сидів він у неї, і раптом прийшла звістка, що батько його захворів і лежить при смерті та хоче перед смертю з ним проститися.

Сказав тоді королевич своїй коханій:

— Я маю поїхати, мені треба тебе покинути, так от, даю тобі на пам’ять каблучку. Коли я стану королем, то повернуся назад і заберу тебе з собою.

Сів на коня і поскакав. Коли він приїхав до батька, той вмираючи, сказав:

— Любий мій сину. я хотів в останній раз подивитися на тебе перед смертю, обіцяй мені, що ти одружишся за моєю вказівкою, — і назвав королівну, що мала стати його дружиною. Син був такий засмучений,що не подумавши сказав:

— Добре, любий батьку, хай буде, як ви хочете.

Невдовзі король помер.

Прийшов час сину виконати обіцянку, яку дав батькові, і звелів він сватати ту королівну,і її батьки погодилися видати заміж за нього свою доньку. Почувши цю звістку, його перша наречена так засмутилася через його невірність, що трохи не вмерла. І сказав їй батько:

— Донечко моя рідна, чого ти така засмучена? Що ти хочеш, то і отримаєш.

Подумавши вона промовила:

— Любий батьку, хочу я щоб в мене було одинадцять дівчат, схожих на мене і обличчям, і зростом, і статурою.

Ось привели їх до королівни, і звеліла вона зшити дванадцять мисливських костюмів, схожих один на одний. Одягли одинадцять дівчат у ці мисливські костюми, а королівна одягла дванадцятий. Потім вона простилася зі своїм батьком і поїхала разом із дівчатами до двору свого колишнього нареченого, якого вона так любила.

Вона спитала, чи не потрібні йому мисливці, і чи не захоче він взяти їх на службу. Подивився на неї король, але не впізнав. А оскільки вони були красиві, то він охоче погодився. Так вони стали дванадцятьма мисливцями короля.

Але був у короля лев, що будучи звіром чарівним, знав про все таємниче та приховане. І сказав віниодного вечора свому хазяїну:

— Ти вважаєш, що в тебе дванадцять мисливців?

— Так відповів король, — це дванадцять мисливців.

А лев каже:

— Ти помиляєшся, — це дванадцять дівчат.

Король йому говорить:

— Це ніяк не схоже на правду. Як ти зможеш це довести?

— О, накажи насипати в коридорі горох, — відповів лев, — і відразу побачиш. У чоловіків крок твердий, впевнений: якщо пройдуть вони по горошинах, то жодна з них не ворухнеться; а якщо пройдуть дівчата, то дрібним кроком, обережно, — ось горошини й порозкатуються під ногами.

Королю порада сподобалася, і він звелів так і зробити. Але був у нього слуга, якому прийшлись до вподоби мисливці. Він прийшов до них і все розповів. Подякувала йому королівна, і сказала дівчатам:

— Йдіть по гороху твердо, впевнено.

Коли наступного ранку король покликав до себе мисливців, то пройшли вони по гороху впевнено і твердо так, що жодна горошина не те що не покотилася, а навіть з місця не ворухнулася. Вони пішли, а король каже левові:

— Ти мене обдурив, — вони пройшли як чоловіки.

На що йому лев і каже:

— Вони дізналися, що їх будуть випробувати. Ти постав у коридорі дванадцять прялок, вони пройдуть, зрадіють, а чоловіки не зраділи б.

Але той слуга, знову відкрив мисливцям задум короля. І дівчата вирішили на прялки навіть не дивитися.

І ось наступного ранку дванадцять мисливців пройшли через коридор, а на прялки і не подивилися.І знову король сказав левові:

— Ти мене обдурив, — це справжні чоловіки, на прялки вони навіть не звернули увагу. І відтоді король перестав вірити левові.

Дванадцять мисливців завжди супроводжували короля на полюванні, і чим далі, тим більше вони йому подобались. І сталось так, що одного разу під час полювання прийшла звістка про те, що його наречена вже їде до нього. Почула про це справжня наречена, і стало їй так боляче та гірко, що серце майже зупинилося,  вона знепритомніла і впала на землю. Король вирішив, що з його любимим мисливцем сталося щось погане, підбіг до нього, щоб допомогти, і зняв рукавиці з рук мисливця. І раптом він побачив перстень, що подарував першій нареченій, зазирнув він їй в обличчя  і впізнав її. Розчулилось його серце, поцілував він її, а коли вона відкрила очі, то промовив до неї:

— Ти — моя, а я твій, і ніхто у світі не зможе нас розлучити!

Відправив король назустріч іншій нареченій гінця, і звелів просити її повернутися додому, оскільки в нього вже є дружина. Тут і весілля зіграли. А лев знову отримав королівську ласку та довіру, — адже він весь час правду казав.