Християнська казка
У село до бабуні часто приїжджала онука Мар’янка. Якось зібралася бабця на город копати картоплю. Дівчинка з нею не захотіла йти.
– Я буду лялькою бавитися, – сказала вона.
– Добре, тільки гляди – з двору ні на крок, – наказала бабуся.
– Гаразд, – кивнула Мар’янка, і дві кіски з рожевими стрічками весело тріпнули на знак згоди.
Але за якийсь час дівчинка занудьгувала:
– Може, піти до бабусі?
А хитрий злий дух тут як тут: «Чому б тобі, Мар’янко, не вийти погуляти?»
– А й справді, – подумала дівчинка, але відразу відмахнулася від цієї думки. – Бабуся лаятиме.
«Та ти швиденько, вона й не знатиме», – підказує злий дух. «Бабусю треба слухати», – озвався ангелик. Дівчинка подумала і вирішила:
– Я тільки на лавці біля воріт посиджу.
Навколо не було ні душі – ніколи людям осінньої днини на лавках сидіти. Дівчинка трохи спостерігала за сріблястими павутинками бабиного літа, та згодом їй це набридло.
А злий дух, звісно, не дрімає, знову нашіптує: «Прогулялася б ти, Мар’янко, до ріки».
– Справді, – вигукнула дівчинка, – це ж зовсім близько. «Що ти надумала? – розхвилювався ангелик. – Не можна тобі самій до річки ходити».
Знову Мар’янка стоїть перед вибором. А злий дух не вгаває: «Хіба ти маленька? Дорогу знаєш, одна нога тут, друга там».
Покинула Мар’янка ляльку і побігла знайомою стежкою. А засмучений ангелик непомітно розплів їй одну кіску і почепив рожеву стрічку на штахетину.
Дівчинка постояла на кладці, полічила рибок і знову занудьгувала. Втішився злий дух: «Пам’ятаєш, Мар’янко, які гарні аплікації ти робила з осіннього листя? А на тому березі листочки, наче з чистого золота. Бабуся зрадіє, якщо ти зробиш для неї картинку».
«Краще уяви, як вона злякається, коли не застане тебе вдома», – прошепотів ангелик.
Похнюпилася Мар’янка: як вчинити, коли знаєш, що робиш не зовсім правильно, хоча наміри якнайкращі?
«Але ж бабуся насправді буде рада. І не розсердиться, коли побачить подарунок», – вирішила Мар’янка і перейшла на протилежний берег.
Ангеликові нічого не залишилося робити, як розплести другу кіску і почепити стрічку на перила місточка.
Дівчинка збирала на узліссі листочки, коли раптом з’явився барвистий метелик і закружляв перед Мар’янкою.
«Лови його», – заволав злий дух.
Дівчинка лишила на стежці листя і побігла за метеликом. «Мар’янко, куди ти?!» – намагався її стримати ангелик. Але дівча бачило перед собою лише барвисті крильця.
Тоді ангелик непомітно розв’язав поясок від її сукеночки і повісив його на кущ калини.
Зненацька метелик щез, мабуть, причаївся у якійсь схованці. Мар’янка оглянулася довкола.
Серденько злякано закалатало, бо вона опинилася на незнайомій галявині.
По щічках потекли струмочки сліз. А злий дух зловтішається та страху наганяє: «Зараз прийдуть вовки і з’їдять тебе, неслухняне дівчисько».
Тут згадала Мар’янка про свого ангела-охоронителя і зашепотіла: «Ангелику, рятуй мене».
Підхопив ангелик Мар’янчин плач і поніс до бабусі.
Пораючись на городі, старенька почула плач дитини. Прислухалася: тихо довкола, лише вітер у кукурудзі забавляється. Але на душі у бабуні стало тривожно. Покинула вона роботу і пішла подивитися, що онука робить. Обійшла двір, хату – нема дівчинки. Бачить – хвіртка відчинена. Вийшла бабуся на вулицю, а на штахетині вітер рожевою стрічкою тріпоче. Зрозуміла вона, що Мар’янка до ріки подалася і що було сили у старечих ногах й собі туди поквапилася. На місточку вгледіла другу стрічку.
Вийшла на узлісся, а там на калині поясок гойдається. Добре, що бабуся знала ліс, як своїх п’ять пальців. Вона скоро знайшла свою зарюмсану, розпатлану, але живу і здорову онуку.
Мар’янка обняла бабусю і, схлипуючи, сказала:
– Пробачте, тепер я завжди слухатимуся Вас і свого ангела-охоронителя.
А ви, дітки, кого слухаєтеся?
З посібника «Стежками Божих заповідей»