Для молодшого шкільного віку
Англійська народна казка
Жили собі король з королевою. У короля була своя дочка, а в королеви — своя. Королева дочка звалася Енн, а королевина — Кейт. Енн була вродливіша, ніж Кейт, а проте зведені сестри любили одна одну, як рідні. Але королева зненавиділа падчерку за те, що та була гарніша за власну дочку, й вирішила зурочити її. Пішла вона до пташниці — а та вміла відьмувати — й загадує:
— Зроби так, аби моя падчерка стала така бридка, щоб усі аж відверталися від неї.
Пташниця погодилася.
— Пришліть її до мене завтра зранку натщесерце, — веліла пташниця.
Рано-вранці королева будить Енн:
— Піди, голубонько, в долину до пташниці. Принеси свіжих яєць на сніданок.
Дівчина пішла. Але, йдучи через кухню, побачила на столі шкуринку хліба. Взяла її та й«з”їла.
Приходить до пташниці й просить у неї яєць, як загадано. Пташниця каже:
— Підніми накривку з отого-он казана і зазирни туди.
Дівчина так і зробила, проте нічого з нею не сталося. Тоді пташниця сердито пробурчала:
— Іди додому та перекажи мачусі, щоб краще замикала комірчину з харчами.
Повертається дівчина додому і до королеви: пташниця те й те переказувала. Королева зрозуміла, що падчерка чогось перехопила, виходячи з дому.
Назавтра королева знову посилає Енн до пташниці. Цього разу сама вивела дівчину за двері, щоб та нічого не встигла з’їсти. Проте дорогою Енн побачила селян — вони збирали на полі горох. А вона була привітна до всіх і ласкава, тож зупинилася з ними побалакати. Селяни дали їй жменю гороху, і вона з’їла його, йдучи.
Приходить Енн до пташниці, а та знову загадує:
— Підніми накривку з он того казана і зазирни туди. Енн підняла накривку, зазирнула, проте й цього разу з нею нічого не сталося. Пгашниця розсердилася й мовила:
— Перекажи мачусі, що без вогню казан не закипить.
Дівчина прийшла додому і переказала ці слова.
На третій день королева сама повела Енн до пташниці. Цього разу, коли дівчина зняла накривку з казана, її гарненька голівка сжала з плечей, а замість неї виросла овеча голова.
Королева повернулася в палац рада-радісінька. Але дочка її, Кейт, жахнулася, як побачила, що сталося з сестрою. Дістала вона шмат тонкого полотна, замотала ним голову бідолашної Енн, узяла її за руку, і пішли вони удвох світ за очі шукати щастя-долі.
От ідуть вони, йдуть і доходять до якогось замку. Постукала Кейт у двері, проситься переночувати.
— Я, — каже, — з хворою сестрою. Впустили їх. Виявилося, це королівський замок. У того короля було двоє синів.Один із них заслаб на якусь хворобу. Лежить зовсім немічний, звівся нінащо і вже на ладан дихає. І ніхто не знає, що то за хвороба і звідки вона взялася. А ще одна дивна річ: хто залишався з королевичем доглядати його вночі, той зникав безслідно. Тож король оголосив, що дасть капшук срібла тому, хто просидить із його хворим сином цілу ніч. Кейт була дівчина хоробра, тож вона й каже:
— Дозвольте, я посиджу з королевичем.
До півночі все було гаразд. Коли ж годинник на замковій вежі видзвонив дванадцяту, принц підвівся, ніби й хвороби не було, вдягнувся й зійшов униз. Кейт рушила слідом за ним, але він наче й не помітив її. Принц попрямував до стайні, осідлав коня, погукав свого пса, скочив у сідло, а Кейт — смілива душа — скочила теж і сіла позад нього. Поїхали вони до зеленого лісу. А там стежка через гущавину . Кінь скаче далі й далі, ліщинове гілля б’є Кейт по обличчю, а вона рве на ходу горіхи і складає у фартух. Підскакали до зеленої гори. Спинив королевич коня.
— Горо, горо, відчинися та впусти мене, мого коня і мого пса.
А Кейт:
— І дівчину, що позаду сидить.
Гора відразу розчахнулася, і перед ними постала простора, яскраво освітлена зала. В’їхали вони туди, королевича відразу оточили прегарні феї і повели його танцювати. А Кейт сховалася за дверима. Минула година: королевич танцює й танцює.Танцював, аж доки зовсім знесилів і впав на канапу. Феї почали обмахувати його віялами. Королевич опритомнів і — знову танцювати.
Аж ось заспівав півень. Королевич — притьмом до коня, скочив у сідло і гайда додому. Ну, а Кейт і собі скочила позад нього. Приїхали в замок, королевич упав у ліжко, лежить як неживий.
Приходять зранку король із королевою. Кейт сидить біля коминка, горіхи лускає. Каже їм:
— Цілу ніч королевич спочивав спокійно. Але просидіти з ним іще одну ніч не хочу. Хіба що ви пообіцяєте капшук золота.
Ті погодилися.
Друга ніч минула так само, як перша. Опівночі королевич підвівся і знову помчав верхи до зеленої гори танцювати з феями. Кейт теж поїхала з ним і знову нарвала дорогою цілий фартух горіхів.
Цього разу дівчина вже й не дивилася на принца — знала, що він буде танцювати до знемоги. Зате вона побачила крихітного ельфа з паличкою в руці й почула, як одна фея каже:
— Аби цією паличкою доторкнутися до бідолашної сестри Кейт, вона стала б такою ж вродливою, як і колись.
Кейт одразу зміркувала, що робити: кинула один горіх, і він покотився повз маленького ельфа. Той — миттю по горіх. А Кейт кидає ще і ще. Малий ганявся за ними, аж доки не впустив паличку. Кейт схопила її і сховала у фартух. Та ось, як і минулої ночі, заспівав півень, і вони поскакали додому.
Повернулася Кейт у замок і зразу ж до Енн. Торкнула тричі сестру паличкою і — диво-дивне! — овеча голова відпала, і Енн знову стала такою ж красунею, як і колись.
На третю ніч Кейт каже:
— Як собі хочете, а більше я не буду стерегти королевича. Залишуся біля нього хіба що тоді, коли ви пообіцяєте одружити мене з ним.
Нічого не вдієш. Король із королевою погодилися взяти її за невістку.
І знову королевич поїхав на нічний бал. І Кейт із ним поїхала. Бачить: маленький ельф тримає в руках пташку. А одна фея каже іншій:
— Аби хборий принц з’їв три кусники цієї пташки, то одразу ж видужав би.
Кейт знову почала кидати горіхи. Маленький ельф — за ними; ганявся, ганявся, аж доки не впустив пташку. Дівчина схопила її та у фартух.
Знову проспівав півень, і Кейт з королевичем повернулись у замок. Та цього разу Кейт не сіла лускати горіхи. Вона мерщій обскубла пташку і кинула її в горщик варитися. Незабаром по кімнаті пішли смачні пахощі. Хворий принц отямився й каже:
— Ой, як їсти хочеться! Дай мені кусник.
Кейт дала. Королевич з’їв і підвівся на лікті. Каже:
— Ой, як смачно! Дай іще.
Кейт дала йому ще кусник. Королевич сів у ліжку. Посидів і знову просить пташиного м’яса. Кейт дала йому третій кусник, і королевич звівся на рівні здоровий-здо-ровісінький, наче й не хворів. Приходять уранці король із королевою, дивляться — сидить їхній син біля каміна з Кейт. Удвох горіхи лускають.
А його брат тим часом побачив Енн і, звісно, відразу закохався в неї. Та й хто б не закохався, побачивши таку красуню. І що ж вийшло? Хворий син одружився з здоровою сестрою, а здоровий син узяв хвору сестру. Жили вони гарно, любилися щиро й ніколи не пили з порожньої чарки.