Грецька народна казка
Жили два брати: один багатий, другий бідний. Багатий був скупим, бездушним чоловіком. За шматок хліба бідний виносив до багатого все своє майно. Потім віддав город і хату, а сам поселився в клуні.
Якось бідний брат занедужав. Але де взяти грошей на ліки?
Була у нього розумна, добра жінка Маргарита.
— Хочеш, повернемо свій дім і город? — питає вона чоловіка.
— Ти ще й питаєш! Для цього я б і життя не пошкодував.
— Ми й так відберемо,— запевняла його дружина,— ти тільки роби все, як я казатиму.
Маргарита пішла до двоюрідної сестри, випросила у неї двох білих кролів і посадила їх у клітку.
— А тепер будемо чекати брата, мовила Маргарита,— Тільки його побачиш, заховайся з одним кролем за горбком. Після того, як я випущу другого кроля, пережди трохи і приходь. Спитаєш: «Ти мене звала?» Оце і все.
— Добре, люба, але я не розумію, нащо це?
— Пізніше зрозумієш.
Через кілька днів бачать — іде брат. Бідний взяв одного кроля і заховався за горбок.
— Здрастуй! — звернувся багатий до Маргарити.
— Здоров був,— відказала вона.— Зачекай, я винесу стільця, побалакаймо. Бо нікуди тебе запросити. Сам знаєш.
— А брат удома?
— Немає, пішов у місто підстригатися.
— Жаль; він мені край потрібен.
— Зараз ми його покличемо, усміхнулася Маргарита й підійшла до клітки. Взяла за вуха кроля, каже:
— Біжи в перукарню, скажи хазяїну, хай іде додому.
Вона пустила кроля на землю, і той миттю зник з очей.
— Маргарито, що це ти наробила? – вигукнув старший брат.
— Послала по твого брата. Хіба він тобі не потрібен?
— Потрібен. Та хіба кріль може покликати?
— А чом би й ні?
Вони стали гомоніти про життя буття. Аж тут нагодився Маргаритки чоловік з кролем у руках.
— Ти мене звала? – звернувся він до жінки, вкидаючи кроля
у клітку, а потім до брата: — А, це ти нас ощасливив!
Але багатий і слова не міг вимовити. Він довго стояв, широко розкривши рота. Нарешті видавив із себе:— Це правда?
— Що?
— А те, що тебе покликав додому кріль?
— Авжеж правда.
— То продайте мені цього кроля! Я заплачу за нього п’ять золотих.
— Ми не продамо його! Це наш єдиний помічник,— обізвалася Маргарита.— І прогодувати його легко. Не вимагає ні грошей, ні одежі, ні взування. А справний який!
— Даю десять золотих!
— Ми не продамо,— стояла на своєму Маргарита.
— Двадцять!
— Ні! Якщо дуже хочеш мати цього кроля, то поверни нам город
і дім — це єдина наша умова.
— Я згоден,— подумавши трохи, мовив багатий брат.
— Піди спершу з моїм чоловіком до нотаріуса, підготуй усі папери, тоді віддамо тобі кроля,— сказала Маргарита.
— Хай буде по-твоєму,— погодився скупий брат.
Пішли вони в місто до нотаріуса, переписали дім і город на ім’я Маргаритиного чоловіка, а коли повернулися, вона віддала своякові обіцяного кроля.
Скупий брат приніс кроля додому, вкинув його в клітку, а слугу свого вигнав геть. Лише сказав:
— Ти дорого мені обходишся! Іди здоров…
Скупий брат дав кролю два листочки з дерева, сам добре повечеряв і ліг слати. Вранці дістав з клітки кроля, наказує:
— Принеси мені черевики, які я вчора віддав полагодити!
Випустив кроля – а того вмить і слід прочах.
Так розумна Маргарита повернула свій дім і город.