заєць

ЧОМУ В ЗАЙЦЯ НЕ БОЛЯТЬ ЗУБИ

Михайло Стельмах

Розболiлись в зайця зуби,
З болю в зайця спухли губи,
Як м’ячi, набрякли щоки,
Сiв i стогне косоокий.
— Ох, яке у зайця лихо! —
Ходить-журиться зайчиха,
Зайця кутає у хустку,
Подає йому капустку,
Моркву з перцем, баклажани —
Все найкраще iз баштана.
Вiдгортає заєць страви,
Сiв, зiтхаючи, на лавi
I в зайчат питає тихо:
— Де взялось на мене лихо? —
А зайчатка хором з хатки:
— Цього ми не знаєм, татку,
Не болiли в нас ще зубки… —
Та й вдягаються у шубки,
Бо ïм час iти в долину
На нову кiнокартину.
Заєць грошi ïм виймає,
Щоки лапками стискає,
Бо йому не до картини:
Сльози, наче горошини,
Iз очей течуть на щоки…
Сiв i оха косоокий.
Тут прийшла шептуха-жаба,
Зупинилась бiля граба:
— Чуєш, зайче, в цьому гаю
Я всiм зуби замовляю,
Не скупись лише на плату! —
Та й до зайця суне в хату.
Узяла з водою миску,
Запалила смiльну трiску,
Трiску кинула у воду,
Важко всiлась на колоду,
Пошептала, поплювала,
Заробiток в зоб сховала
Та й говорить до зайчихи:
— Вiд горiлки в зайця лихо.
— Не кажiть менi такого:
Не куштує вiн спиртного,
Росу п’є лишень з травицi…
— Хай не п’є вiн i росицi!
Хай не ïсть вiн i капусти,
Тодi зайцевi вiдпустить! —
Розпустила жаба рота
Та й полiзла у болото.
Дрiзд ïй крикнув з деревини:
— Гнати жабу з медицини!
Ви, зайчихо, в цюю ж мить
До аптеки, звiсно, мчiть.
До аптеки мчить зайчиха,
Срiбнi грошi губить з лиха.
У аптецi дятел бурий
Готував комусь мiкстуру,
А зайчиха в плач з порога:
— Дайте, дятле, допомогу!..
Дятел швидше до зайчихи:
Що за горе, що за лихо?!
Чим я зможу, пособлю:
Зайця вашого люблю.
Дайте вашу рецептуру, —
Йде до лiкiв дятел бурий.
А йому зайчиха глухо:
— Не дала ïï шептуха… —
Тут як вдарить дятел дзьобом:
— Сором вам перед народом
Досi вiрить в забобони!
А шептуху по закону
Передам на суд звiрячий.
На судi нехай закваче! —
Дятел скинув
Тапочки,
Одягнув червону
Шапочку,
Взувся в чорнi черевики,
Спакував у торбу лiки,
Взяв цiпка i окуляри
Та й з зайчихою у парi
Йде скорiш до зайця в хату:
Треба ж зайця рятувати.
Бiля хати на стежинi
Стогне заєць у хустинi.
Дятел зайця утiшає,
Зайцю рота розкриває
I здiймає зразу ж крик:
— Ви вiдсталий чоловiк!
Ви лiнивий нечепура!
Ви цураєтесь культури!..
I загинуть зуби вашi,
Не в’ïсте тодi i кашi,
Не кажу вже про капусту,
Хай вам, зайче, буде пусто!
— Чим я, дятле, провинився? —
З жаху заєць затрусився.
Сiв на призьбу, гiрко плаче.
— Ти не чистиш зуби, зайче.
I все лихо йде вiд цього, —
Каже дятел зайцю строго, —
I твоï поганi зуби
Доведуть тебе до згуби.
Ось тобi шалфей пахучий —
Вiд шалфею стане лучче.
Ну, а потiм… думать треба,
А тепер пiду вiд тебе,
Бо й дивитися не хочу
На запухлий нiс i очi…
Лiки зайцю пособили,
Знову ходить заєць в силi,
Знову бiгає по рясту,
Закупив в аптецi пасту,
Щiточки i порошок
I для себе, й для дiток.
I щоранку
До снiданку
Iз дiтками –
Малюками
Чистить зуби коло дуба, —
Й не болять у зайця зуби!