Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
У дитячу виправну колонію прийшов наказ — виділити сорок чоловік для спеціального поселення. Начальство колонії вибрало сорок здорових п’ятнадцятирічних юнаків і сказало їм:
— Ми веземо вас у спеціальне поселення, на далекий острів. Там ви будете жити, аж поки ми не заберемо вас. А тоді всі розійдетесь по домівках.
Микола Зінчук
1
У житті часто трапляються незначні події, на які ніхто й уваги не звертає. Але іноді такий собі незначний випадок започатковує велику справу. Одну з таких історій ми й хочемо розповісти. Навантажений картоплею віз котився з поля додому. Тато сидів на возі і правив кіньми, а Олеся з мамою йшли за возом. Біля залізничного переїзду підвода зупинилася, бо якраз проходив поїзд. І тут Олеся побачила, що на краю дороги лежить гарненька рожева картоплина. Кілька таких же картоплин лежали на дорозі, розчавлені колесами автомобілів. Олеся підняла уцілілу картоплинку і кинула її на віз.
Микола Зінчук
Місячної новорічної ночі поспішав до дітвори Дід Мороз. А в цей час шестикласник Павло Головатий заховався в кущах і курив. Він знав, що це недобре, навіть збирався кинути цю згубну звичку, але відкладав це з дня на день, з місяця на місяць і далі курив. Курить Павло, аж тут Дід Мороз іде. Через плече торба з подарунками, борода й вуса інеєм припали.
— Хлопчику, що ти тут робиш? — запитав Дід Мороз.
Микола Зінчук
Бувають люди, обличчя яких випромінює радість і щастя навіть тоді, коли для веселощів ніби й немає підстав. Тут ідеться не про ті бездумні веселощі, по яких пізнають недалеких простаків. Ми говоримо тут про людей внутрішньо осяяних, людей з чистим серцем і незаплямованим сумлінням. їх обличчя сяють добром і красою, що закорінені в усьому їх єстві.
Микола Зінчук
Радянська делегація їхала на міжнародну конференцію з питань сільського господарства, яка мала відбутися в Сполучених Штатах Америки. Делегацію сформували з керівних працівників. Але в останній момент прийшла згори вказівка, що треба обов’язково залучити до неї хоч одного рядового колгоспника, який працює в тваринництві, притому в горах. Бо ж на конференції мала йти мова про тваринництво в гірських умовах. І залучили заслуженого вівчаря з Карпат Івана Корзана.
Микола Зінчук
Різні люди вибирають різні шляхи, чесна людина займається чесними справами, а нечесна никає кривими стежками неправди. Вона тратить свої здібності й сили не на добро, а на зло.
Є різного роду шахраї, які зловживають довірою людей і видурюють у них гроші. Одним з таких шахраїв і був Позичайло, про якого йдеться у цій казці. Позичайло любив випити. А позаяк зароблених чесною працею грошей на випивку було замало, він знайшов нечесне, але прибуткове заняття — позичати в людей гроші, як то кажуть, на вічне віддавання.
Микола Зінчук
В одному селі жив Михайло, дивний чоловік. Дивний тим, що ніколи не виконував своїх обіцянок. Між людьми споконвіку існує неписане правило: як ти щось пообіцяв, то виконай це. Михайло завжди дотримувався цього правила навпаки — обіцяв, але не робив. Зустрічає його односелець і просить:
— Михайле, позичте мені сорок гривень, бо заслабла дитина і нема грошей на ліки. Я вам через два тижні віддам.
Микола Зінчук
Місто вирувало суєтним, метушливим життям. Центральною вулицею сюди й туди рухалися по викладеному кам’яними плитами тротуару нескінченні потоки людей. А збоку, ближче до мурів, сиділи жебраки. Каліки, дідусі й бабусі з простягнутими руками намагалися :ворушити серця перехожих, щоб ті змилосердилися й кинули копійчину. Деякі грали на різних інструментах і співали. І виходило, що вони не жебрають, а таки заробляють.
Микола Зінчук
Людське життя — це нудота й сіра буденщина. Треба подарувати людям чудо. Так подумав старий чарівник Мамай і відправився в карпатське село Довгопілля.
А в тому Довгопіллі жила школярка Наталочка, яку прозивали Білочкою. Це була дуже мила дівчинка. Таке жваве, таке моторне дівчатко. Зав’язане яскравим шнурочком волосся схоже на білячий хвостик. Білочка та й годі.
Микола Зінчук
Був собі студент, симпатичний і добрий хлопець. Звали його Олесь. У вільний від лекцій час він усе в бібліотеці пропадав або вірші писав. Усе в книжках та в поезії кохався, бо був за покликанням поет. Розумний і з привабливою зовнішністю, він уникав товариства, особливо дівочого. Дівчата дивувалися, що вони такі гарні й принадні, а він ніби й не цікавиться ними.