kolobok

Колобок

Для молодшого шкільного віку

Казковий сценарій на новий лад

Українська народна казка

На сцені декорації: українська хата, тин. З вікон­ця виглядають Дід і Баба в українському вбранні. На краю сцени — ведуча-оповідач.

Ведуча. Жили собі Дід та Баба. От одного разу вранці прокинувся Дід, зробив зарядку, вмився. Уже й їсти хочеться йому, а Баба все не кличе. Уже й люльку викурив, уже й телесеріал подивився — мовчить Баба!

Дід. Бабо! Бабо! Давай уже снідати! Чи ти хочеш мене голодом заморити?

Баба. Ой, Дідусю, і рада б приготувати тобі сніданок, так ні з чого.

Дід. Як-то ні з чого?! А де ж курятина, що в мо­розильнику лежала?

Баба. Так син же вчора приїжджав, віддала…

Дід. А ковбаса де? Там же ще шматочок лишав­ся!

Баба. Той шматочок я сьогодні онучці на бутер­брод поклала, їй же в школі на перерві треба щось з’їсти.

Дід. Ну то сходи до крамниці та купи хоч батон.

Баба. І купила б, та нема за що. Пенсію ж і досі не дали. А в мене вже ані копійки не залишилося.

Дід (з жалем). Охо-хо! От біда! Що ж робити?..

Баба. Не знаю, Дідусю. Доведеться з голоду по­мирати… (плаче),

Ведуча. Гірко заплакала Баба. Дід намагався її заспокоїти, а сам думав: як же врятуватись від го­лоду? І придумав.

Дід. Слухай, Бабо, а пам’ятаєш давню-давню ка­зочку про Колобка? Може спробуєш? Баба. Та де вже там! Я вже й торбинки з-під бо­рошна повитрушувала. А втім, треба глянути.

Ведуча. Пішла Баба, глянула — і дійсно, трохи борошна назмітала в засіку. І якраз вистачило на колобок.

Ведуча. От поклала Баба колобок на вікно, щоб він прохолов, а сама пішла поратись по господарству. А Ко­лобок лежав-лежав, а потім…

Колобок. О! Щось знайоме! . Та це ж я! . Ко-ло-бок! Значить, мене звати Колобок! Дуже приємно! Радий познайомитись! Тільки… я зовсім не пам’ятаю, що було зі мною раніше… що ж було… . А! Згадав! Я був купкою борошна, з якого бідна Бабуся спекла мене. А навіщо ж мене спекли? Ану, почитаємо в книжці . Точно, щоб з’їсти! Але мені чомусь не хочеться, щоб мене з’їли. Ну й що з того, що мене з’їдять? Ну, протримаються день-два, а далі? Бідні ста­ренькі Дідусь і Бабуся. Треба їм чимось допомогти.

Ведуча. І покотився Колобок по дорозі.

Котиться, котиться, а назустріч йому — Заєць.

Заєць. Колобок! Це ти?

Колобок. Я-то Колобок. А от ти хто такий? Признавайся!

Заєць. Я? Зайчик-побігайчик.

Колобок. А, так ти Заєць?! А ти правду говориш?

Заєць. Ні. Ні! Правду! Я все зроблю, тільки не кричи на мене! А що, як Вовк почує?! Я… Я тобі зараз пісеньку заспіваю, тільки не кричи!

Колобок. Так значить, ти городництвом зайнявся?

Заєць. Еге ж, зайнявся!

Колобок. То ти не хочеш мене з’їсти?

Заєць. Що ти! Що ти! Я колобків не їм! У мене вдос­таль і моркви, і капусти! А ти, значить, від Баби втік, від Діда втік?..

Колобок. Ні від кого я не тікав: Бідні вони, нещасні мої Дід та Баба! З голоду помирають! Ти не зміг би пригости­ти їх капустою чи морквою?

Заєць. З радістю! От тільки треба зрізати капустину та вирвати кілька морквин.

Колобок. Ну тоді до зустрічі. Я до тебе ще зайду.

Ведуча. І покотився Колобок далі. Котиться він котиться, а назустріч йому — Вовк.

Вовк. Стривай, стривай! Та це ж Колобок! Оце так зустріч!

Колобок. Ой!

Вовк. Ну, чому ти так злякався?! Здрастуй, Колобок!

Колобок. Здоров був, коли не жартуєш! Ти що, хочеш .мене з’їсти?

Вовк. Тю на тебе! То все казки, що вовки колобками живляться. Вовки люблять м’ясо. Ось я, наприклад, влаштувався сторожем на м’ясокомбінат. Так мені тепер зарплату видають то свининою, то яловичиною, то ков­басами копченими.

Колобок. Так ти тепер за Зайцем не полюєш?

Вовк. Та навіщо він мені?! Я ж кажу: м’яса в мене дово­лі! А ти, значить, від Діда втік, від Баби втік, від Зайця…

Колобок. Ні від кого я не тікав! Голодують мої Дід та Баба! Треба негайно їх рятувати!

Вовк. Так чому ж ти раніше не сказав?! Зараз я піду ви­тягну з морозильника шматок яловичини та пару палок ковбаси. А ти підійди трохи пізніше.

Колобок. Гаразд, домовились! До зустрічі!

Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться Колобок, потім зупиниться, прочитає сторінку казочки про Колоб­ка та й знову котиться.

Колобок. Так. Здається, на черзі Ведмідь. Не знаю, чо­му, але мені чогось страшно. Ой! Це, мабуть, він. Краще заховаюсь за кущик.

Ведмідь. Так. Отут і прилаштуємось. Цу­керки свіжі виробництва Польщі, Німеччини, шоколад, жувальні гумки! Дівчино, вибирайте, я вступлю! Ну, чого так дивитесь на мене, наче зроду не бачили?! А, думаєте, здоровий Ведмідь, а ніде не пра­цює, стоїть на базарі «Снікерсами» торгує?! Працював я! І водієм, і вантажником… А толку? З весни грошей не платять, а тепер і взагалі відправили у відпустку за свій рахунок. А в мене сім’я: ведмедиця і двоє ведмежат. Чим їх годувати? Лапу смоктали, смоктали, доки не досмокта­ли до кісток! Стояв на черзі на новий барліг, а тепер ка­жуть, що його треба купувати за долари. От і вирішив: бу­ду торгувати і потихеньку гривні на долари міняти. Мо­же, на барліг назбираю. Бджілоньки — мої годувальниці! Ми, ведмеді, і самі мед поважаємо, та й продаю потроху. Це ж живі грошики! Отак і живемо потихеньку. Головне – не вішати носа!

Колобок. Добрий день!

Ведмідь. Здоров, здоров. О, та це ж Колобок! Колобок, Колобок, купи в мене «Снікерса» або «Стіморол». Вибирай!

Колобок. Ні, дядечку Ведмедю, дякую, але я такого не їм, та й грошей у мене немає.

Ведмідь. Ну, як знаєш.

Колобок. А ви не хочете мене з’їсти?

Ведмідь. Тебе?! З’їсти?! Ні, хлопче, колобоїдством я не займаюсь. Та й хіба я наїмся тобою?! Це ж тебе треба ділити на всю сім’ю, так що дістанеться всім по мале­сенькому шматочку! Ні, ні. Я тебе не з’їм, і не проси! Ти краще скажи, як там Баба з Дідом, живі-здорові?

Колобок. Живі, та не дуже здорові. Голодують ста­ренькі, хворіють часто,.

Ведмідь. Та що ти говориш?! Ай-ай-ай! Слухай, Коло­бок, якщо ти підійдеш хвилин через десять, я тобі меду дам, передаси старим. Ох і гарно ж від простуди допома­гає!

Колобок. Дякую, дядечку Ведмедю!

Ведмідь. Стривай, стривай, а куди це ти чимчикуєш? Чи не до Лисиці?

Колобок. Так. У мене запланована зустріч з Лисицею.

Ведмідь. Ой, не ходив би ти до неї, Колобок. Вона та­ка хитрюща! Може тебе з’їсти! Не ходи!

Колобок. Ні, таки піду! Я повинен до кінця пройти шлях, який описаний у казці. Що буде, те й буде!

Ведмідь. Ну що ж, рушай, коли так. Але будь обереж­ним. Лисиця дуже хитра, але ти повинен її перехитрити. Щасти тобі, друже!

Колобок. Бувайте, дядечку Ведмедю!

Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться, а сам весь час думає: як же йому лисицю обхитрити ? Коли це ба­чить — Лисиця сама йому йде назустріч ) співає пісень­ку. Колобок сховався за дерево і спостерігає, що ж вона буде робити.

Лисиця. Ну от, знову цілий місяць можна відпочивати. Нанесли всього: і грошей, і м’яса, і сметани. Ну й неро­зумні ж ці звірі: всі повірили, що я — екстрасенс! І йдуть зі своїми хворобами: у того лапи не ходять, у того голова болить, той замість хрокати кукурікати почав. І всі дума­ють, що я їх вилікую. Ха-ха-ха! Ну й нехай собі думають. А я їх усіх обдурюю! А що?! Головне — з ласкою до кож­ного підійти, щоб ніхто нічого не запідозрив.

Вірять лисиці звірі нерозумні,
Їх обмануть вдалося мені.
Я екстрасенсом стала для них,
Гроші й даруночки носять вони. (Двічі).

Колобок . Ага! Он воно що! Ну, Лисице, ти мене зараз побігаєш! (В Лисиця. Ой, хто це?! Невже мене хтось підслухав? Ко-рз я бачу! Та це, здається Колобок! Нічого, зараз я його з’їм.

Колобок. Здрастуй, Лисице!

Лисиця. Ой, Колобочку, мій любий! Як я тобі рада! Ти, мабуть, хочеш мені пісеньку заспівати? Тільки я вже ста­ра, сліпа, глуха…

Колобок. Годі придурюватись, Лисице! Я все про тебе І знаю! Якщо ти не припиниш займатись шарлатанством, я заявлю на тебе в міліцію! Буде тобі потім!

Лисиця. Ах ти негіднику! Ти мені смієш погрожувати?! Ось я зараз тебе наздожену й з’їм! Ой! Не можу вже, зараз серце виско­чить . Колобочку, дорогенький, я більше не буду! Тільки не розказуй нікому! Я все тобі віддам: і курятину, і яйця, і цукор… Ось… усе забирай…

Колобок. Відкупитись хочеш? Якби не мої Баба з Дідом, які сидять голодні, я б у тебе зроду нічого не взяв! Ну та гаразд, давай. Але якщо я ще раз почую, що ти взя­лася за старе — начувайся!

Лисиця. Ні, ні, що ти! Більше не буду! Дякую тобі, Ко­лобок! ,

Ведуча. Віддала Лисиця Колобкові все своє добро, а са­ма втекла в ліс і заховалась у свою нору. А Колобок заб­рав торбу та й пішов. Іде, коли це його вже чекає Ведмідь.

Ведмідь. Колобок! Повернувся! Живий! А я так за тебе хвилювався! От молодець, що Лисицю перехитрив! Та ти ще й здобич у неї відняв! Молодець! Так їй і треба! А я тобі меду приніс, як і обіцяв. Візьми, нехай Баба з Дідом поласують.

Колобок. Спасибі, дядечку Ведмедю! Бувайте здорові!

Ведмідь. До побачення. Бабі й Дідові привіт.

Ведуча. Покотився Колобок далі. Коли це назустріч йому йде Вовк і несе цілу торбу м’яса та ковбаси.

Вовк. Візьми, Колобок, для старих. Нехай їдять та не хворіють!

Вовк. Бувай і ти, Колобок!

Ведуча. І покотився Колобок далі. Коли бачить — Зайчик-побігайчик уже на нього чекає.

Заєць. Я капусти й моркви приніс для твоїх Діда й Ба­би. Візьми, хай їдять на здоров’я. Вітаміни всім потрібні!

Колобок. Спасибі, Зайчику! До побачення!

Заєць. До побачення!

Ведуча. Котився, котився Колобок, та й докотився до хати. А там уже Баба з Дідом плачуть, що Колобок від них утік.

Баба . Ой, горе, що ж нам тепер робити?.. Вся надія була на Колобка, та й той утік…

Дід. І треба було тобі вікна повідкривати!..

Колобок. Не плач, Бабо, не плач, Діду! Краще поди­віться, що я вам приніс.

Баба. Діду! Діду! Наш Колобок повернувся!

Дід. Та ще й добра всякого приніс!

Ведуча. Баба з Дідом дуже зраділи. А Колобка вони не з’їли, а залишили на пам’ять.

Так Колобок врятував Бабу й Діда від голодної смерті.

На нашому сайті пропонуємо також подивитись, прослухати або прочитати казочку “Колобок”.