zagublena-golova

Загублена голова

Для молодшого та середнього шкільного віку

Микола Зінчук

Місячної новорічної ночі поспішав до дітвори Дід Мороз. А в цей час шестикласник Павло Головатий заховався в кущах і курив. Він знав, що це недобре, навіть збирався кинути цю згубну звичку, але відкладав це з дня на день, з місяця на місяць і далі курив. Курить Павло, аж тут Дід Мороз іде. Через плече торба з подарунками, борода й вуса інеєм припали.

— Хлопчику, що ти тут робиш? — запитав Дід Мороз.

— Та нічого. Я так собі.

І Павло непомітно кинув цигарку за кущ.

— А як тебе звати?

— Головатий Павло.

— То, значить, ти Головатий, — сказав Дід Мороз і почав уважно розглядати його. — А чого ж у тебе нема голови?

— Як то нема? А це що? — Павло зняв шапку і плеснув себе по голові.

— Це, хлопчику, не голова. Це порожній баняк. Я, Дід Мороз, наскрізь бачу кожного. І кажу тобі: голова твоя порожня.

— Ніяка вона не порожня. Ви подивіться краще.

Дід Мороз зняв з Павла шапку і ще раз обдивився його голову.

— Так і є, правду ти кажеш, Павлику. Твоя голова не порожня.

— От бачите! Я ж казав.

— Але не розумом, а димом наповнена твоя голова. Ти що, куриш?

— Та курю, — невесело відповів Павло.

— Отож я й бачу, що в твоїй голові дим. У тебе навіть з вух дим виходить. Як з коминів. Та що це я кажу: «В голові»? Старий я вже, заговорюватися став. Ніякої голови в тебе нема. Ти загубив голову, а замість неї на в’язах у тебе баняк з димом.

— Та який баняк? Ви подивіться — вуха, ніс. Волосся. Хіба ж це баняк?

— То тільки подоба голови, — сказав Дід Мороз, — щоб було на що шапку одягати. А справжньої, розумної, голови в тебе нема. Ти її загубив.

Павло засмутився.

— То що ж мені робити, Дідусю Морозе? Де мені шукати її? Може, вона десь під кущем лежить, моя бідна голова?

— Ні, Павлику, не лежить вона під кущем. І ніде її не може бути. Ти ж її не цілу загубив, а по частинках, по крупинках розгубив її. А як ти вчишся?

— Я в першому класі відмінником був.

— То було в першому класі. А тепер як?

— На трійки.

— І на двійки?

— Та бувають і двійки.

— То ж не за один день ти зсунувся з п’ятірок на двійки. То ж кілька років минуло, поки ти до такого дійшов.

— Так, кілька років, — сумно промовив Павло.

— Отож, за тих кілька років ти й розгубив свою голову.

— А як же мені її тепер зібрати докупи, Дідусю Морозе?

— Збирай по книжках. На сторінках книжок мудрість людська розсипана. Збирай ту мудрість по крихітці і назбираєш на цілу голову.

— А як же їх визбирувати, ті літери?

— Не літери збирати треба, а читати й запам’ятовувати прочитане. Насамперед старанно вивчай усе, що проходите на уроках. Та ще читай книжки з бібліотеки. І успіхи в навчанні прийдуть обов’язково. А як станеш знову відмінником, то знай — голова твоя вже на місці. І не забудь кинути курити.

— Добре, Дідусю Морозе.

— Як добре, то й добре. Але я заговорився з тобою, Павлику. На мене ж чекають діти. Підходить Новий Рік. Бувай здоровий! Роби, як я сказав, а через рік у цей самий час і на цьому ж місці зустрінемося ще раз. І я подивлюся, як у тебе з головою.

— Добре, дідусю. Дякую за гарні поради.

І Дід Мороз пішов, а Павло зостався на галявині. І тут раптом вискочили з усіх боків Сніжинки.

— Ось він, Павло Безголовий! — вигукнула одна з них.

— Не ображай, сестричко, хлопця! — крикнула друга. — Він же має голову. Навіть шапка на голові є.

— Але ж та голова порожня! — вигукнула перша Сніжинка. Вони оточили хлопця і пішли по колу в танок, приспівуючи:

Була в мене голова, голова,
Ще й розумна голова, голова.
Ой-йой-йой-йой, голова/
Ай-яй-яй-яй, голова!
Та й пропала голова, голова,
Моя бідна голова, голова.
Ой-йой-йой-йой, голова!
Ай-яй-яй-яй, голова!
Де ж ти, моя голова, голова,
Нещаслива голова, голова?
Ой-йой-йой-йой, голова!
Ай-яй-яй-яй, голова!

Хлопець спочатку стояв посеред кола й слухав, як співають Сніжинки, а тоді почав притупувати й жалібно приспівувати:

Нащо мені цей баняк, цей баняк?
Не працює він ніяк та й ніяк.
Ой-йой-йой-йой, та й ніяк!
Ай-яй-яй-яй, та й ніяк!

Тут Сніжинки розбіглися у різні боки, зникли, а хлопчик зостався сам посеред галявини. Подумав хвильку і сказав:

— Ну що ж, відсвяткую Новий Рік і візьмуся до роботи. Я таки зберу свою голову докупи.

Відшумів у школі Новий Рік. А далі були ігри, розваги на свіжому повітрі. Як то добре на канікулах! Але незчувся Павло, як минули канікули і знову почалося навчання.

Уже на Новий Рік зробив Павло добру справу. Він кинув курити. Від цього йому аж на душі полегшало. Вже не треба було нікого обманювати, ховатися з цигарками, боятися, що тебе викриють. Чесній людині завжди легше, ніж нечесній.

Важко було кинути курити, але ще важче по-справжньому взятися за навчання. Це ж треба було сидіти над книжками, а надворі така гарна погода, такий пухнастий сніг. Але як треба, то треба. Він же пообіцяв Дідові Морозу, а головне, пообіцяв самому собі. Павлик почав щодня готуватися до уроків. Але всі — і вчителі, і учні уже звикли до того, що він ледар, і його успіхи вважали випадковими. Він ніби й непогано відповідав на уроках, а з трійок не вилазив.

Та Павло нічого не казав, як ставили трійки, а тільки працював.

Першою успіхи Павла Головатого відзначила вчителька географії. Вона викликала його до карти після відмінниці Марини Поцілуйко. Павло так гарно відповів, що вчителька аж здивувалася. Він показав не тільки ті острови, про які говорилося в підручнику, а й цілу низку інших, що їх він сам познаходив у географічному атласі.

— Молодець, Головатий, — сказала вчителька. — Ти відповідав не гірше від Марини, і мені не зостається нічого іншого, як поставити тобі «п’ять». Давай щоденник.

І тут хтось з учнів сказав з місця:

— Він відповідав краще за Поцілуйчиху.

Вчителька суворо подивилася на клас — усі мовчали.

За географією пішла історія, потім інші предмети. Вчителі один за одним змінювали думку про Павла Головатого. Найважче було з математикою, але і тут до кінця навчального року справи покращилися. А коли почалося навчання в сьомому класі, він уже був одним із найкращих учнів.

Павло почував себе щасливим. Йому ніби в очах розвиднілося після темної ночі. Книги стали його справжніми друзями. Тепер йому в бібліотеку ходити було не менш приємно, ніж на ковзанку.

І ось знову підходив Новий Рік. Хлопець усе обмацував та обстукував свою голову. Що то скаже Дід Мороз?

Павлик походжав по галявині, а навкруги — зелені ялинки і білий сніг. І тут вийшов з-за ялинок Дід Мороз.

— Добрий день, Павлику! Вітаю тебе з наступаючим Новим Роком.

— Дякую, дідусю. І вас вітаю.

— Ану дай я подивлюся на тебе. Чи є в тебе голова?

Дід Мороз зняв з Павлика шапку, уважно оглянув з усіх боків його голову, навіть обмацав її.

— Слухай, Павлику, та в тебе ж прекрасна голова. У тебе розумна голова.

Хіба треба казати, як зрадів хлопець, почувши ці слова? Йому хотілося Діда Мороза обняти й поцілувати. Але Дід не мав часу для таких ніжностей. Він попрощався з Павликом і пішов своєю дорогою. Туди, де чекали на нього діти.

І знову набігли з усіх боків Сніжинки. Вони стали в коло навкруг Павлика, побралися за руки і пішли по колу, співаючи радісно й урочисто:

Ми радіємо за тебе, хлопчику,
Ой зимо-зимонько, снігуронько.
Ми бажаєм тобі щастя, хлопчику,
Ой зимо-зимонько, снігуронько.
Хай буде тобі щасливим Новий Рік,
Ой зимо-зимонько, снігуронько.
Хай буде тобі щасливим цілий вік,
Ой зимо-зимонько, снігуронько.

Коло Сніжинок розпалося, і всі вони підійшли до Павлика. І сказала одна з них:

— А тепер ходімо всі разом до новорічної ялинки.

Біля ялинки назустріч їм вийшло багато учнів. Вони разом із Сніжинками й Павликом заспівали новорічної пісні:

Ми з Новим Роком
Поздоровляєм,
Щиро вітаєм,
Добра бажаєм.
Хай усе буде добре в нас,
Хай воно буде так.
Хай у нас буде
Всього доволі,
Добра в коморах,
Врожаю в полі.
Хай воно буде так, так,
Хай воно буде так.
Та и ми бажаєм
Нашій державі
Мирного неба,
Добра і слави.
Хай воно буде так, так,
Хай воно буде так.

1991 рік
Чарівні казки