Адигейска казка
Жіли собі три брати-мисливці. Одного разу увечері, як завжди, відправилися брати в ліс. Тільки в’їхали в гущавину, побачили вдалині вогник – ніколи раніше вони його не бачили. Здивувалися мисливці, захотілося їм дізнатися, хто це з’явився в лісі, і пішли вони на цей вогник. Пришли до величезної печери. Увійшли до неї і бачать – сидять три дівчани, краси неймовірної: як поглянеш на них, довго потім очі протиратимеш, немов на сонці засліпить.
– Звідки ви, прекрасні дівчата, і як потрапили сюди? – запитали брати, схаменувшись.- Ми полюємо в цьому лісі багато років, але ніколи тут вогню не бачили. Що привело вас в ці краї?
– Ми з сусіднього аулу, – відповіли дівчата, – одного разу ми прийшли в ліс за квітами та за горіхами, тут нас схопила лісова людина. Бачили ви коли-небудь таке чудовисько? Весь він покритий волоссям, а в грудях його стирчить сокира. Ось і тримав він нас в темній печері. Тепер лісова людина померла, а ми відкрили вхід, відвалили важкий камінь, можливо, добрі люди врятують нас, допоможуть вибратися?
Полюбилися братам прекрасні дівчата, і вирішили вони узяти їх собі в дружини. Як і належить, заговорив першим старший брат.
– Прошу тебе, красуня, будь моєю дружиною! – звернувся він до старшої з дівчат.
– Я обіцяю бути тобі вірною дружиною, – відповідала вона, – і щороку приноситиму хлопчика і дівчинку.
Середня дівчина пообіцяла другому братові, що у неї щороку народжуватиметься незвичайна дівчинка: половина волосся на її голові буде білого золота, а половина – червоного. А молодша сказала молодшому братові, що у неї щороку народжуватиметься син – справжній богатирь-нарт.
Одружились брати на красунях і зажили щасливо.
Пройшов час, і стало ясно, що тільки старша з них стримала своє слово. Одного разу відправилися брати на полювання, а в цей час у дружини старшого брата народилися хлопчик і дівчинка надзвичайної краси. Вкрали заздрісні сестри її дітей, поклали їх в очеретяну скриню і кинули в річку, а замість них підклали щенят.
Повернулися брати з полювання, і, коли старший побачив, що його дружина принесла щенят, розгнівався, замкнув дружину в сараї і наказав ніколи не випускати її.
А скриня з дітьми пливла по річці, і у чужого аулу хвилею викинуло його на берег. У тому аулі жили старий із старенькою. Дітей у них ніколи не було. І ось одного разу пішла старенька до річки за водою і бачить: хвилі прибили до берега очеретяну скриню. Відкрила вона скриня і побачила там чудового хлопчика і дівчинку. Зраділа старенька, принесла їх додому. Назвали вони дівчинку Бабух, а хлопчика – Черім.
Пройшло багато років, хлопчик став красивим, струнким хлопцем, а дівчинка – найкрасивішою серед красунь аулу.
Одного разу відчув старий наближення смерті і покликав до себе Черіма:
– Коли ти підростеш і станеш справжнім джигітом, тобі знадобиться кінь: він стоїть в стайні, і там же висить твоя зброя.- З цими словами старий помер.
Незабаром і старенька відчула наближення смерті. Покликала вона Бабух, завела її в кімнату, куди до цих пір ніхто не входив, і відкрила перед нею величезну скриню, оковану залізом. У дівчини очі розбіглися, яких тільки нарядів там не було! Цю скриню старенька заповідала Бабух.
Померла старенька, і залишилися брат з сестрою зовсім одні. Що робити? Вирішив Черім зайнятися полюванням. Одного разу вивів він свого коня, поклав на нього золоте сідло, надів зброю, сів на коня і відправився на полювання.
Тільки в’їхав в ліс, як побачив трьох мисливців. Вони вигнали з лісу оленя, але ніяк не могли підстрілити його – олень весь час тікав в ліс. Погнався за ним Черім, наздогнав, схопив за роги і поклав на загривок свого коня. Тільки мисливці його і бачили.
Так вчинив він і на інший день.
Здивувалися мисливці, не знали вони, звідки узявся статний, спритний джигіт, і вирішили познайомитися з ним.
На третій день, коли Черім вже укладав оленя на загривок коня, оточили його мисливці.
– Славний хлопець, – заговорив старший з них, – нам довелися по серцю твоя зовнішність, твої манери і мужність. У мене немає сина, і я хочу, щоб ти став мені сином.
– Якщо ви надаєте мені таку честь, я з радістю стану вашим сином і старатимуся щосили, щоб бути гідним вас, – відповів Черім і разом з мисливцями поїхав в аул.
Виявилось, що той мисливець, якому так сподобався Черім, був його батьком, а два його супутника – братами батька.
В’їхали вершники в двір і спішилися. Коли попрямували вони до будинку, мати Черіма, що багато років тужила в сараї, подивилася в щілку і дізналася в стрункому хлопцю свого сина.
– Ой, – закричала вона, – це мій син. У нього повинна бути сестра, якщо вона жива.
Зрадів Черім, здогадавшись, що потрапив до своїх батьків. Він велів привести матір в кунацьку і негайно з’їздити за сестрою.
Тільки тепер зрозумів батько Черіма, яке зло зробили його невістки, замінивши дітей щенятами. Він наказав прогнати злочинниць геть з аулу без права повертатись до кінця їх життя.
У дружини молодшого мисливця була сестра – чаклунка. Задумала вона помститися за сестру, звести з світу Черіма. Одного разу, коли Черім виїхав на полювання, вбралася чаклунка і відправилася в гості до Бабух. Приходить вона і бачить, що Бабух сидить і плаче – нудно їй.
– Бідолаха, чому плачеш? – вкрадливо запитала чаклунка.- Видно, нудьгуєш. Якби твій брат любив тебе, свою єдину сестру, то неодмінно б приніс тобі золоту гармошку, що зберігається між двох скель. Звичайно, важко дістати ту гармошку – адже скелі кожну хвилину то розходяться, то сходяться з такою силою, що перетворюють на порошок все, що потрапить між ними. Та зате, якщо у тебе буде гармошка, ти ніколи не нудьгуватимеш.
Незабаром повернувся Черім, і Бабух розповіла йому про чудову гармошку і попросила брата дістати її.
Сів Черім на вірного коня і відправився в далеку дорогу. Кінь Черіма розумів людську мову і сам умів говорити. Коли стали вони під’їжджати до скель, кінь сказав своєму господареві:
– Скоро ми досягнемо скель. В той момент, коли вони розійдуться, ти дай мені один чурек і тричі удар мене батогом. Я проскочу між скель, а ти на льоту схопи гармошку.
Так і зробили.
Немов вітер, промчав кінь між скель – ледве встиг Черім схопити гармошку. Тільки вискочив кінь, як скелі з скреготом зрушилися, трохи не відірвали коневі хвоста
Привіз Черім своїй улюбленій сестрі гармошку. Була вона вся з чистого золота, а коли грала, то всякий, хто слухав її, забував про всі турботи і хвороби.
Повеселіла Бабух – сидить, грає. А чаклунка подумала, що Черім напевно загинув між скель, але про всяк випадок вирішила перевірити. Прийшла вона до Бабух і побачила у неї в руках чудову гармошку. Навіть позеленіла чаклунка від злості і придумала нове злодійство.
– Хороша гармошка, – сказала вона, – але дістати її – не найважча справа на світі. Чула я, геть за тими горами живуть сім братів і є у них одна-єдина сестра. У саду її росте чудова яблуня. Протягом одного дня на ній розпускаються бруньки, вона зацвітає, відцвітає, а до вечора на гілках визрівають красиві, смачні яблука. Якби Черім любив тебе, він посадив би ту яблуню в твоєму саду, а дівчину зробив твоєю служницею.
Повернувся Черім, і Бабух повідала йому про чудову яблуню.
Що робити? Не міг Черім відмовити улюбленій сестрі, сів на коня і відправився в далеку дорогу. Дістався до гір, де жили брати, схопив дівчину, вирвав з коренем чудову яблуню і пострибав назад. Брати пустилися за ним в гонитву і швидко наздогнали його. Відняли у нього сестру і яблуню, а його кинули в темницю. Але не змогли вони зловити його коня, вирвався він і прибіг додому.
Бабух завела коня в стайню, принесла йому свіжого сіна і свіжій трави, але кінь навіть не доторкнувся до них. Стривожилася Бабух і говорить:
– Скажи мені, вірний коню, що трапилося з моїм єдиним братом, де ти залишив його?
– Якщо хочеш, щоб повернувся твій єдиний брат, – відповів альп, – візьми свою золоту гармошку і сідай до мене в сідло. Я відвезу тебе у володіння братів і посаджу біля стежини, по якій вони зазвичай носять воду. Коли ти станеш грати на своїй гармошці, брати вийдуть послухати музику, і ти попросиш їх звільнити Черіма.
Так і зробили. Сіла Бабух у стежини і заграла. В цей час сестра тих братів попрямувала за водою. Почула вона гру Бабух і зупинилася. Так красиво і задушевно грала Бабух, що дівчина не зрушилася з місця, сіла у стежини і забула, куди і навіщо вона йшла.
Довго просиділа вона так, і стали брати турбуватися – що трапилося з сестрою? Вийшов брат і сказав:
– Що це ти, сестра, застрягла тут? – Але тут почув гру Бабух і, здивований, застиг на місці. Вийшов за ним другий брат, потім третій, четвертий. Всі сім братів всілися навколо Бабух і, не ворухнувшись, слухали її гру. Раптом Бабух перестала грати. Схаменулися брати.
– Ради аллаха, зіграй ще, дай нам послухати чудової музики, – стали вони просити.
– Я гратиму для вас, скільки хочте, тільки звільніть мого єдиного брата! – відповіла Бабух.
Братам не терпілося скоріше знову почути чарівні звуки. Вони тут же звільнили Черіма, віддали йому в дружини свою красуню сестру, а на додачу ще і чудове дерево.
Бабух грала братам стільки, скільки вони хотіли, а потім стала дружиною найкрасивішого і хоробрішого з них.
Хай і той, хто прочитає цю казку, буде удачливий, як Бабух і Черім.