Bolgarsky

Вовк і собака

Для молодшого шкільного віку

Болгарська народна казка

Був собі у пастухів собака. Коли він постарів і вже не міг стерегти овець, пастухи перестали його годувати. Старий собака ледве ноги носив з голоду.

Стрівся йому якось вовк і каже:

— Що ти мені даси, коли я зроблю так, щоб тебе знов годували?

— Що хочеш дам, тільки зроби, щоб годували, а то помру з голоду.

— То я прибіжу надвечір і схоплю вівцю,— каже вовк.— Ти мене прожени, я покину вівцю і втечу. Пастухи як таке побачать, зразу почнуть тебе годувати.

На тому й порішили.

Коли стало смеркати, вовк підкрався, вхопив одну вівцю і побіг. Старий собака погнався за ним, відібрав вівцю і вернувся з нею до кошари. Пастухи побачили таке і знову почали його годувати.

Через кілька днів вовк зустрів собаку і каже:

— Чим ти мені віддячиш за добро? Бачиш, я вмираю з голоду!

— У нас вдома сьогодні весілля і наготовлено багато всякої всячини,— каже собака.— Ти залізь у хату,наїжся скільки влізе. Вино заховане під підлогою, але ти не пий вина, бо тоді біди не оберешся.

Вовк прийшов, заліз у хату, добре наївся, і забаглося йому вина. Хлебнув трішечки — захотілося ще. Ще і ще раз сьорбнув, та й так напився, що весело йому стало, і він заспівав. Почули гості вовче виття, вбігли в хату і ну лупити хто чим і хто по чім попав.

Вовк ледве втік, а тоді приходить до собаки й каже:

— Я тобі зробив добро, тебе стали шанувати й годувати, а ти мене закликав, щоб мене побили! Коли так, буду з тобою битися!

— Як битися, то й битися,— відповів собака.

От вовк пішов, зібрав усіх звірів з лісу: ведмедів, лисиць, зайців. А собака кого покличе? Пішов, бідолаха, покликав кота і качку, і так рушили битися. Кіт виступає попереду, далі дибає качка, а собака біжить позаду. А вовкові друзі повилазили на дерева, щоб краще бачити, що за військо приведе собака.

Кіт попереду вертить хвостом, а качка дибає за ним та приказуй:

— Так-так-так! Так-так-так!

Ведмідь їх побачив і каже вовку:

— Ми ще тут досидимося до біди! Чуєш, кіт гукає: «Ми їх порубаємо, усіх порубаємо!» А качка кричить: «Так! Так! Так!»

Скочив переляканий ведмідь прожогом з дерева, а вовк за ним. Усі звірі побачили, що ведмідь і вовк тікають, та й порозбігалися хто куди.

Прийшов кіт із своїм військом на місце бою, а там уже нікого нема.

А ведмідь біг житами і налякався ще дужче, бо налите колосся било його з усіх боків. Йому здалося, що то кулі б’ють, і почесав клишоногий ще швидше, не розбираючи дороги.

Вовк пустився навпрошки з урвища, а каміння за ним — гур-гур-гур! Вовк подумав, що то собака каміння мече, та як покотиться у долину!

Трохи перегодом ведмідь і вовк зустрілися знову, і вовк каже:

— Ще добре, що повтікали, а то б нам кінець. Знаєш, коли я спускався з урвища, як узялися бити мене камінням — ледве живий зостався!

— А мені, думаєш, було легко? — говорить ведмідь.— Коли я біг житами, кулі градом сипалися на мене. Якби спинився, тут би мені й смерть була!