Для молодшого шкільного віку
Михайло Стельмах
Вранцi заєць бiля дуба
Одягнувся в бiлу шубу,
Одягнувся, оглянувся,
В довгi вуса посмiхнувся:
— Гарна шуба, шуба гожа,
I на полюс з нею можна.
Тiльки жаль — чобiт нема,
А надворi вже зима…
Обiзвався дятел з клена:
— Є знайомий рак у мене,
Вiн в норi — в рачинiй хатi
Шиє звiрам чоботята.
Сам байбак у нього шив,
Вiсiм лiт i зим носив,
Вiн i досi хвалить рака —
От яка шевцевi дяка! —
Не ловив наш заєць Ґав,
А побiг мерщiй на став.
Всiвся заєць на колоду
Та й гукає прямо в воду:
— Вилiзь, раче, iз води,
Вируч зайця iз бiди, —
Зший новенькi чобiтки,
Щоб дзвенiли пiдкiвки,
Щоб i шпори дзеленчали,
Злого лиса вiдганяли. —
Iз води вилазить рак
Та й говорить зайцю так:
— Раки взимку спочивають
I замовлень не приймають,
От згадав би влiтку нас,
Зшили б чоботи ураз,
Чи iз хрому, чи юхтовi.
Бiгай, зайче, у обновi,
Бережи своє здоров’я. —
Заєць тихо у одвiт:
— Влiтку тепло й без чобiт,
Влiтку завжди забуваю,
Що прийде зима до гаю.
— Думать треба, — каже рак.
А тепер ходи вже так.
До побачення, привiт…
Заєць й досi без чобiт.