мишка

Добрий юнак

В’єтнамська народна казка

У давні часи жив на світі юнак, і славився він добротою, та не тільки до людей, а й до звірів, великих і малих. Тому й прозвали його Добряком.

Всі спадщину, що залишили йому батьки, він роздав бідним, а сам перебивався сяк-так. Але про батьків своїх Добряк завжди пам’ятав і кожен рік в їх пам’ять частування влаштовував.

От як раз напередодні такого дня приготував юнак рис і курятину. Раптом бачить, підібралася до рису миша, поласувати збирається. Упіймав юнак мишку і каже їй:

– Мишко. Ти навіщо у бідняка рис крадеш? Чим я завтра гостей почастую? Біжи-но геть шукай собі здобичі в іншому місці!

І відпустив мишку, побігла вона, зраділа.

А вночі, чує юнак, до дому лисиця лізе – запах курятини відчула.

Схопив її Добряк .- Я людина бідна. Навіщо в мене крадеш? Залиш курку! Чим я буду завтра гостей частувати?

Докірливо похитав головою юнак та й відпустив лисицю. Відчула лисиця волю, зраділа, в темний ліс побігла.

На наступний день зібрався Добряк перед гостями блюдо з куркою та рисом ставити, а над стравою муха кружляє, теж хоче поласувати. Приловчився юнак, піймав муху – дзижчить вона в нього в кулаці, крутиться, думає, кінець їй прийшов.

Каже їй Добряк .- Я людина бідна. Навіщо крадеш? Ось я гостей почастую, а що залишиться, тобі віддам, прилітай після.

І відпустив муху. Полетіла вона, зраділа, весело задзижчала.

З тих пір далеко рознеслася чутка про доброту юнака. Дізналися про неї і в королівському палаці. А король як раз збирався видати заміж принцесу і підшукував їй гарного нареченого, розумного і доброго. Почув король про Добряк, відправив за ним вельможу.

Оглянув той Добряка, здався юнак королю неотесаний селюком: не виявилося в Добряка ні придворної запобігливості, ні ситого лоску світського життя. І вирішив тоді король ввічливо відмовити Добряку.

– Я б з великою радістю віддав дочку за тебе, – сказав государ з удаваною привітністю. – Тільки ж, щоб одружитися на принцесі, потрібно тобі принести до палацу весільний подарунок – велике золоте блюдо.

Почув це Добряк, засумував, зрозумів, що не бути йому королівським зятем. Іде він лісом, не знає, що робити. Раптом лисиця, яку юнак колись на волю відпустив, дорогу йому перебігає. Зупинилася лисиця і питає:

– Чого ти так засмутився, хлопче?

Розповів Добряк, від чого йому невесело. Вислухала лисиця все від початку до кінця і каже:

– Це не біда. Я тобі допоможу. Знаю я місце, де золота повним-повнісінько. Іди слідом за мною!

Пішов юнак слідом за лисицею, і призвела вона його в глибоку печеру. У кутку печери стояли три величезних глечика. Відкрив Добряк кришки, заглянув у глечики, повним-повні глеки золота, срібла та дорогоцінних каменів. Подякував юнак лисицю і перевіз глеки до себе в будинок. На наступний день найняв він слугу і послав його на палац з весільним подарунком – величезною золотою тацею.

Ніяк король такого подарунку від бідняка не чекав, довелося йому для виду погодитися видати принцесу за бідного юнака. І все-таки король не втрачав надії позбавитися від небажаного нареченого, придумав він ще одну хитрість. В день весілля привів король нареченого в свої покої і каже:

– Бачиш ці десять страв? В одному з них – червона нитка. Знайди цю страву, знайди червону нитку, та сідай перед ним. Зумієш знайти – одружишся з принцесою. А ні – будеш на її весіллі гостем і вирушиш геть ні з чим.

Глянув Добряк на десять страв і розгубився: всі десять однакові. Не знає, бідолаха, до якого страві сідати. Тут раптом чує юнак, над вухом муха дзижчить:

– З-з-з! Ти коли-то одпустив мене на волю. З-з-з! За це я віддячу тебе. З-з-з! Дивись так придивляйся: до якої страви я полечу, до тої і ти сідай.

Почув це Добряк, заспокоївся. А потім упевнено ступив до страви, на яке муха опустилася. Здивувався государ, що бідняк так спритно потрібне блюдо вказав. Вирішив він ще раз випробувати нареченого і каже:

– А тепер знайди в палаці покої наречені!

Дивиться юнак, перед ним безліч дверей – все одна на одну схожі. У кожних дверях – світильник, квітами прикрашений.

Знову розгубився хлопець, не знає, як йому бути. Раптом підбігає та сама мишка, яку він коли-то на волю відпустив, і тихенько пищить:

Пам’ятаєш, як ти мене відпустив? За це я тобі допоможу. Іди за мною! У які двері я шмигну, туди і заходь.

Побігла мишка, побігла, а потім в одну з дверей – шурх! У ті двері і добрий юнак увійшов. Дивиться, ось вони – покої принцеси. Та й сама принцеса там сидить, привітно усміхається нареченому.

Довелося королю поступитися. Став Добряк королівським зятем, а потім і королем.