cheski_narodni_kazky

Хитрий мисливець

Для молодшого шкільного віку

Чеська народна казка

В одному маєтку служив собі мисливець. Був він бідний, не щастило йому в житті, та люди про нього казали, що він дуже хитрий і вміє не тільки хліб жувати.

Коли у мисливця народився синок, попросив він багатого мельника бути хрещеним батьком дитині. Мельник той мав грошей, як полови, тільки був він дуже зажерливий — за мідяк дав би собі коліно просвердлити. Любив він здерти з людей зайвий мірчук, але селяни їздили до нього, бо на всю округу то був єдиний млин, і дорога до нього лежала рівна. Знав мельник, що він потрібен людям, і тому різав їх без ножа. До челяді ставився недобре, обраховував бідарів, де міг — недоплачував, за кожну дрібницю сварився. Люди кляли його на чому світ стоїть.

Мельникові не сподобалося, що мисливець обрав його кумом, але не відмовився, боячись, що той накладає з нечистим і зачарує його. Охрестив він хлопця, дав йому дукачик, але з тих пір про хрещеника вже не дбав і, коли мисливець якось натякнув, що синові треба на зиму теплу одежину й черевики, виставив його за двері ще й лайнуві добре.

Мисливець не відповів нічого, але запам’ятав це і дав собі слово, що покарає кума. Якось восени подався він рано-вранці у засідку, встрелив добрячого зайця і поклав його на косогорі в кущах. Повертаючись узліссям, підстрелив ворону і лишив її у траві під старим дубом. Потім пішов на луг, де мельникові наймити косили отаву, і почав походжати, чекаючи на пана кума.

Незабаром мельник прийшов на луг подивитися, як наймити працюють, і ще здалеку зарепетував, щоб вони не байдикували.

Потім глянув він на всі боки і побачив па лузі мисливця, який цілився з рушниці у дальній косогір. Коли мисливець вистрілив, мельник підійшов ближче і в’їдливо посміхнувся:

— Авжеж, можна бухкати, коли хазяїн платить за порох і дріб! Чуже не болить… Навіщо ви, куме, стріляєте в таку далечінь? Адже туди ваші залізячки не долетять!

— Долетять, кумцю, — запевнив його мисливець. — Вже ж я знаю, що не схибив!

Побіг він до косогору і за якийсь час повернувся з зайцем.

— Оце порося, хоч на свято! — сміючись, мовив він. — Треба буде панові управителю віднести!

Мельник подивився-подивився на того зайця і раптом накинувся на мисливця:

— Послухайте, а що б ви хотіли за оцю пухкалку?

— Кумцю, — мовив мисливець, — то річ дорогоцінна і чарівна, вона у мене ще від діда, а той купив її в одного жевжика, котрий був якраз у біді і продав з умовою, щоб рушниця лишалася в мисливських руках!

— А ви й повірили тому жевжикові! — посміхнувся мельник.— Просто вам випадково пощастило встрелити зайця!

— Ба ні, не випадково! — мовив мисливець.

Набив він рушницю, націлився на дуба, що стояв за лугом аж біля лісу, вистрілив і пішов у той бік. Мельник не йняв віри, подався за ним і побачив, що під дубом лежить застрелена ворона. Попросив він показати рушницю, оглянув її з усіх боків і покрутив головою,

— А що дав за неї ваш дід? — спитав він.

— Цього вже я не знаю, кумцю, але я б її не продав і за сто червінців, бо можу з неї вцілити куди завгодно, хоч би як це було далеко!

— Чи ви здуріли! — вигукнув мельник.— Цілу сотню за таку стару пухкалку?

Але подумки він прикинув, що рушниця коштує дорожче і за неї можна здерти у людей грубі гроші. Почав він торгуватися, але мисливець не хотів навіть слухати. Тоді мельник повернувся разом з ним до млина і відрахував йому сто золотих монет.

Надвечір забіг до мисливської хатини лісник і похвалився, що пан мельник здурів: ходить поза млином між деревами і стріляє по воронах за двісті кроків. Тільки він пішов, як мисливець схопив молоток і мовив до жінки:

— Візьми в рота чотири червінці і, коли я тебе торкну молотком у скроню, впусти один червінець на стіл!

Тільки жінка запхала монети до рота, як мельник влетів до кімнати і вже з порога закричав:

— Давай назад гроші, твоя пухкалка не варта й шеляга!
Кинув він рушницю на лаву і почав лаятись, що це шахрайство.
Мисливець удав, ніби не бачить кума, узяв молоток, вдарив жінку злегка у скроню і промовив:

— Дай червінця!

Жінка впустила на стіл червінець, і мисливець поклав його перед собою. Кум злякано дивився на них, а потім вигукнув:

— Чоловіче, що! це ви робите?

— Хіба не бачите, куме? — засміявся мисливець.— Оцей молоток має чарівну силу. Кожна жінка випльовує з рота по червінцю, якщо стукнути її у скроню!

«Знову якесь шахрайство»,— подумав кум. Та мисливець мовчки торкнув жінку молотком, і на стіл покотився другий червінець. Мельник аж горів, дивлячись на гроші, і раптом нетерпляче вигукнув:

— Продайте мені цей молоток!

Овва! — мовив мисливець, вдарив утретє і поклав перед собою ще одну монету.

— Я вам дам сто червінців! — крикнув мельник. Та мисливець тільки засміявся, вдарив учетверте — і вже мав на столі чотири золоті монети.

— Двісті червінців! Ходімо до млина, я готівкою заплачу! — не відставав мельник.

Мисливець удав, що розмірковує, а тоді сказав:

— І не хотілося б мені випускати чарівний молоток із хати, та вже вам, пане куме, продам!

Пішли вони до млина, про ту сотню, яку мельник заплатив за рушницю, уже й не згадували, мисливець дістав двісті червінців і повернувся додому. А мельник покликав жінку в комору, посадив її за стіл і сам сів навпроти.

Потім узяв молоток, клепнув паніматку по скроні і наказав:

— Дай червінця!

— Чи ти здурів! — зарепетувала мельничиха, але чоловік клепнув ще і ще раз.

Мельничиха була жінка рішуча, люди про неї казали, що в її мізинці більше розуму, ніж у мельника в голові. Стала вона перед мельником і так вибатькувала його за дурість і зажерливість, що сидів він мов рядном накритий.

Розлютився мельник на мисливця і ну кричати, що піде до замку і пожаліється, хай шельму-кума кинуть у холодну.

— Нікуди ти не підеш! — вирішила мельничиха.— І нікому й словечком не обмовишся! Сам знаєш, що пани тебе не люблять, вони рознесуть по всіх усюдах, що ти пришелепуватий, люди над нами глузуватимуть, і ти, крім збитків, матимеш іще й сором! Іншим разом не будь такий ласий, у нас і свого вистачає!

Мельник промовчав, але відтоді обминав мисливця десятою дорогою і ладен був зробити добрячий гак, аби тільки з ним не зустрічатися.