skarbnu4ka

Корінці та вершки

Для молодшого шкільного віку

Наталя Забіла

От колись ведмідь угледів,
як у полі оре дід,
і схотілося ведмедю
поживитися як слід.

До старого він підходить,
каже: „Нумо вдвох робить,
а усе, що в полі вродить,
будем нарівно ділить.

А коли немає згоди —
бережись, бо відплачу:
нароблю тобі я шкоди
й поле все потолочу!”

Як тут станеш відмовляти?
Дуже лютий той ведмідь:
може й плуга поламати,
може й воликів побить.

Та дідусь був хитрий зроду
і на вигадки мастак.
Він ведмедю каже: „Згода!
Ми ділитись будем так:

хай мені — саме коріння,
а тобі — самі вершки!”
Ну, а сам узяв насіння
та й посіяв буряки.

От і прорість зеленіє.
Лід і поле, й полива.
А ведмідь ніяк не вміє,
знай лежить, відпочива.

Проминуло красне літо,
підійшов роботі край.
Наступає час ділити
вже достиглий урожай.

Дід повнісіньке підпілля
буряків понакладав.
А всю гичку та бадилля
клишоногому віддав.

От лежить ведмідь сердитий
та у лігві лапу ссе.
— Почекай, на друге літо
поквитаюся за все.

Вже й весна ведмедя будить,
от він знову пристає:
— Хай твої вершечки будуть,
а коріння все моє!

Ну, а діду все єдино,
він погоджується вмить:
недаремно ж він—людина,
а ведмідь—таки ведмідь!

І посіяв дід пшеницю,
посміхаючись під вус.
Знов ведмідь одно ліниться,
а працює сам дідусь.

Пролетіло красне літо,
і жнивам приходить край,
Узялися знов ділити
дід з ведмедем урожай.

В діда зерна у коморах —
і на хліб, і на млинці.
А ведмідь, за договором,
забирає корінці!

Як розсердивсь клишоногий
та й поплентався у ліс.
Йде по лісі без дороги
й буркотить собі під ніс:

— От іще лиха година!
Я ж не знав заздалегідь,
що людина—це людина,
а ведмідь—таки ведмідь!

 Із збірки казок “Під дубом зеленим”