rukavichka

Рукавичка

Для молодшого шкільного віку

Наталя Забіла
Із збірки казок «Під дубом зеленим»

По ялинку внучка з дідом
Йшли по лісі навмання.
А за ними бігло слідом
Довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
На ялинку, на сосну
І зронила якось з ручки
Рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
На снігу собі лежить.
Раптом мишка тишком-нишком
З нірки вилізла й біжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися — хто тут є? —
Тільки голосу з хатинки
Щось ніхто не подає.
Влізла мишка в рукавичку
І сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-побігайчик
З-під ялиночки біжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися — хто тут є? —
Чує зайчик — із хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
— А я зайчик-побігайчик,
Довгі вуха, куций хвіст!
Вліз і зайчик в рукавичку,
Стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка — стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися — хто тут є? —
Чує білочка — з хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвіст!
— А я білка — тепла шубка,
Невеличка я на зріст!
Влізла й білка в рукавичку,
Стали втрьох у хатці жить.
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
Попід соснами біжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися — хто тут є? —
Чує лиска — із хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвіст,
Є тут білка — тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
— Хто ж не зна мене, лисичку,
І вигадливу,й метку? —
Влізла й лиска в рукавичку,
Примостилась у кутку.
Ще й кабан прибіг ікластий,
І куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде впасти!
Скільки сміху й балачок!
Рукавичка невеличка
На снігу собі лежить.
А з барлогу на дорогу
Вийшов заспаний ведмідь.
— Що за зборище зібралось?
Що за хата? Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
Зовсім спати не дає?
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвіст,
Є тут білка — тепла шубка,
Що малесенька на зріст.
Ще й лисиця є, сестриця,
І вигадлива, й метка,
Є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
— Я ведмідь, я хочу спати,
Сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату,
Всіх вас разом роздавлю!
Злий ведмідь гарчить, лютує,
Ломить всі кущі підряд.
Що робити?! Хто врятує
Переляканих звірят?!..
А тим часом дід та внучка
Вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
Що аж зашпори зайшли.
— Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
Рукавичку відшукай!
Песик дівчинку послухав,
Хвіст — угору, в землю — ніс,
І примчався скільки духу
На те саме місце в ліс.
Рукавичка, як живая,
Ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
Розлютований ведмідь.
Як загавкав пес на нього —
Аж ведмідь оторопів,
Зразу втік і до барлога
Причвалав і захропів.
Тут звірята всі зраділи,
Стали песика хвалить,
Що прогнав ведмедя сміло,
Не злякався ні на мить.
Каже песик: — Дуже прошу
Інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій
Рукавичку віднести.
— А хіба ж це рукавичка?! —
Загукали всі. — Невже?!
В нас нема такої звички
Забирать собі чуже!
Всі ми підемо з тобою
Рукавичку повернуть! —
І веселою юрбою
Звірі вирушили в путь.
До дівчатка за хвилинку
Рукавичку віднесли,
І всі разом круг ялинки
Танцювати почали.

Ви можете прочитати або прослухати українську народну казку “Рукавичка” тут, або переглянути сценарій.