pro-pivnika-ta-kurochku-i-pro-hitru-lisi

Про півника та курочку і про хитру лисичку

Для дошкільного віку

Наталя Забіла

Були собі півник та курочка.

Набридло їм якось дома сидіти, і пішли вони мандрувати по світу.

Ось ідуть вони зеленим гаєм, навколо вітрець кущі колихає, на кущах зеленіє свіже листячко, а між ним ягідки, як червоне намистечко.

От курочка й каже:

Півник-когутик,
Зламай мені прутик
З зеленими листками,
З червоними ягідками.

Тільки півник хотів зламати, а з-під кущика зайчик із своєї хати:

— Хто-хто тут ходить по моєму гаю? Хто-хто мої кущики ламає?

Злякався півник:

— Ходім краще далі. Тут якісь звірі живуть небувалі, і вуха в них довгі, і самі вони сірі. Мабуть, це дуже страшні звірі.

Пішли вони далі зеленим гаєм. Навколо вітрець кущі колихає. На кущах горішки і зелене листя. А курочці дуже хочеться їсти. От вона знов і просить:

Півник-когутик,
Зламай мені прутик,
Де листя зеленіше,
Де горішків рясніше.

Тільки намірився півник зламати, а з дерева білочка із свої і хати:

— Хто-хто тут ходить по моєму лісі? Хто гілля ламає на моєму горісі?

Злякався півник:

— Ходім краще далі. Бачиш, які тут звірі зухвалі. І вуха в них з китицями, і хвіст пухнастий. Мабуть, хочуть на нас напасти.

Пішли вони далі зеленим гаєм. Навколо вітер дерева колихає, під деревами рясна травичка, а на деревах листя й смачні кислички.

А курочка вже не може терпіти, починає півника знову просити: Півник-когутик, Зламай мені прутик, Хоча б невеличкий, Хоч дві кислички! Насмілився півник, почав ламати. Аж тут лисичка виходить з хати, така ласкава, розпушила хвостик:

— Ах, прошу, прошу до мене в гості! Ось відпочиньте в моїй хатинці — у мене є тут для вас гостинці, найкращі яблучка, смачні горішки. У вас, напевно, стомились ніжки, бо ви далеко йшли по гаю. Л я давно вже на вас чекаю.

Півник та курочка дуже зраділи:

— Ой, які ж тут звірі хороші та милі!

Л хитра лисичка міркує собі:

«Це ж мені буде добрий обід».

Ось дала вона їм гостинців, лишила їх у своїй хатинці, а сама побігла по вовка-сусіду, щоб запросити його до обіду.

Півник і курочка добре поїли і відпочили і так звеселіли, що півник навіть почав співати.

Тут саме зайчик біг мимо хати. А зайчик насправді був дуже добрий.

— Ти, — каже, — півник, занадто хоробрий. Хіба ти не знаєш цієї лисиці? Ось буде тобі за оті кислиці!

А півник та курочка не ймуть йому віри:

— Та тут же такі хороші звірі!

Коли це білочка — плиг та плиг. І враз у віконце побачила їх. А білочка теж була зовсім не зла.

— Тікайте, — каже, — швидше з цього кубла. Бо ця лисиця страшна та хижа, вона вас зараз обох заріже.

Тут виглянув півник на подвір’я, а на подвір’ї — куряче пір’я…

— Ой, ой, треба й справді мерщій тікати!

А вже лисиця йде до хати, і вовк за нею, страшний та хижий. Іде й радіє, що буде їжа.

Тільки стали вони на поріг, а півник та курочка в віконце — плиг! Та під кущами, під деревами, та рясноцвітними муравами — мерщій додому! Та ледве встигли!

А вовк з лисицею бігли, бігли — та не знайшли під кущами її сліду.

І залишилися без обіду!