Пригоди кота Мартина

Для молодшого шкільного віку

Дмитро Павличко

1
Кіт Мартин мишей не їсть,
А за рибою аж плаче.
За одну щупачу кість
Плем’я дав би він мишаче.

Він учився риб ловить,—
Входив довго в ту науку.
І в одну прекрасну мить
Витягнув із річки щуку.

Зняв рибину із гачка
І зачув їстиво свіже.
Та від щастя гопачка
Як не вдарить, як не вріже!

Не жаліє закаблук,
Ходить в оберт, вихилясом…
Щука вигнулась, як лук,
Та й у воду — мах тим часом.

Кіт очима тільки — луп!
Поламав зі злості вудку.
Потім бідний риболюб
Мало не помер зі смутку.

Він з того тяжкого дня
Перестав ходить до річки.
Але голод не рідня —
Хоч бери і їж порічки!

Хоч берися до мухви,
Що дратує мисль котячу,
Хоч бери й мишей лови
І суцільно змінюй вдачу.

2
Кіт Мартин — естет. На миш
Навіть глянути не в силі.
Ластівка, горобчик, стриж —
Це його потрави милі.

Та попробуйте зловіть
Крилечка прудкі, шалені,
Що співають,— піть, піліть!—
Так високо на антені.

Кіт Мартин купив сачок,
Бігав надовкруг рокити,
Він хотів ластівочок,
Наче мотилів, ловити.

Все даремно. Тут кота
Інша думка осінила:
Крила! Шнуром до хребта
Прив’язати собі крила!

Довго пір’я він збирав
Гусяче та лебедине.
Дивні крила майстрував,
Мріяв, як то він полине,

Як ловитиме пташат,
Як життя оберне в свято…
Ну й котяра, ну й пірат,—
Сам себе хвалив завзято.

Час настав. І ось на дах
Кіт Мартин зійшов зухвало,
Прив’язавсь до крил і… ах!..
Смілості забракувало

Скочити з будинку вниз.
А синиці з горобцями,
Посідавши на карниз,
Реготались до нестями.

І сміялись ластівки,
І чижі й стрижі сміялись,
Аж хапались за боки
Та за животи хапались.

3
«Без мишей не проживеш»,—
Думав кіт Мартин суворо.
Що? Гидкі вони? Авжеж!
Та без їдла згинеш скоро.

Що робити? Де піти?
Як боротися з бідою?
Ласі до мишви коти,
А він бридиться мишвою!

Всіх про все він розпитав,
Обійшов місця знайомі.
Врешті на роботу став
У центральнім гастрономі.

Не втікати ж йому в ліс,
Якось тут потрібно жити…
Кіт пішов на компроміс
І найнявсь… мишей ловити.

Не подумайте, що він
Записався в мишоїди:
Готувати магазин
Мав йому за труд обіди.

Склали договір такий:
Кіт — лови щодня дві миші,
А за теє їж, і пий,
І проспися в теплій ніші.

Це життя! Це благодать!
(Вже дали коту завдаток).
Але як же вполювать
Неприємних тих мишаток?

Чи нанести капканів,
Хитрих пасток до пивниці?
Чи, немов на кабанів,
Йти й стріляти із рушниці?

Чи, мов рибу, гнати в сак?
Чи ласо метати звинні?
Чи ловити просто так —
Лапою бабах по спині?

Ні, не може кіт Мартин,
Мов коти брутальні й хижі,
Полювати! Краще згин,
Ніж торкнутися до миші.

Він дістав собі ціпок,
Добру палицю пастушу,
І від нірки — ні на крок,
Жде, чекає в одну душу.

Він хвостом обгородив
Мишачу нору дбайливо.
Буде ловля всім на здив,
Скоро має статись диво!

Миш із нірки в нірку шасть,
Наче вітер на толоці.
Кіт як палицею дасть
По хвості з усеї моці!

Ах, мій хвостику, це ти!
Кіт аж плакав з болю й муки.
Не досягнуто мети,
Та досягнуто науки!

4
Якось кіт Мартин вночі
На даху сидів і мріяв…
Мов рисунок на парчі,
Золотом світився Київ.

Зорями ряхтіла вись,
Але місяць був так близько,
Що до нього дотягтись
Міг би лапою котисько.

Білий місяць із вишин
Пахнув, як буката сиру.
А до сиру кіт Мартин
Завжди мав охоту щиру.

Він стрибнув з розгону — раз!—
Повен пристрасного жару,
Як паркан чи перелаз,
Перескочив темну хмару.

Став на місяці. Привіт!
Сир під ним і сир навколо.
…Їв його голодний кіт,
Їв аж у боках кололо.

Потім сон його зморив,
Кіт заснув, немов на лаві,
В сні мурликав-говорив
До котят слова ласкаві.

Втім збудився. Що це?
Тьху! Вже під ним не сир, а бляха.
Він збудився на даху —
Впав із неба бідолаха.