yak-vedmedya-rozbudyt

Як ведмедя розбудить?

Для молодшого шкільного віку

Дмитро Павличко

Ніч. У лісі кожен звір
Спати йде на власний двір.

Спить маленьке Козеня,
Що награлося за дня.

Олень спить, і спить Борсук.
Але раптом… що за звук?

А! Це Ведмедило спить,
Ніби трактор гаркотить.

Будиться, встає звірня —
Той — з-під моху, той — з-під пня.

Той, прокинувшись, зітха,
Той спросоння позіха.

Той, кому вже храп допік,
Шле Ведмедю кольку в бік!

Заєць бідний аж поблід,
Бо Ведмідь йому сусід.

Він хропе, а Зайців дім
Ніби валиться при тім.

Аж трясе Зайчиська лють,
Бо не може він заснуть.

Кида й він крутим слівцем,
Та під ковдрою, тихцем,

Щоб не чув якийсь там біс
Та Ведмедю не доніс.

Горопашний боягуз
Одне вухо в’яже в гудз,

В друге — ясік* запиха.
Щоб душа була глуха.

Натяга на себе він
Сім подушок, п’ять перин,

Зверху ще й матрац кладе,
Сам улігшись на тверде.

Та від храпу ліс шумить—
Спати не дає Ведмідь!

Скочив Заєць на ослін,
«Що робить?»— міркує він.

Рада є на це одна—
Розбудити хропуна.

Та самому страшно йти —
Хто б це міг допомогти?..

Тільки Рись! Вона міцна
І відважна звірина.

Заєць — в Рисі. Так і так.
Все розказує бідак.

Просить на усі лади —
Йди й Ведмедя розбуди!

— Не піду я,— каже Рись,—
Потім ще і з ним борись

Та кусайся цілу ніч,
Адже він за таку річ

Лютий буде, як дракон,—
Та й мене вже хилить сон…

Ось до Вовка ти б зайшов,—
Той поможе. Будь здоров!..

Заєць у Вовчиська вже,
Просить, вухами стриже.

— Так і так. Хропе той сплюх.
Вже від нього я оглух.

Так хропе, немов паси
З мене він дере,— спаси!

— Чи ти хочеш,— каже Вовк, —
Щоб Ведмідь мене затовк?

Гнів бере таких персон,
Як від них прогнати сон.

Краще тихо будь, як миш,
Потерпи, а вдень поспиш.

Заєць думає: «Овва!
В Лиса мудра голова.

Ось до нього я піду,
Лис порадить на біду».

Він — у Лиса: — Так і так,
Ти найбільший наш хитрак,

Вирятуй мене з біди —
Ведмедила розбуди!

— Чи ти хочеш,— каже Лис,—
Щоб Ведмідь мене розтис?

Чи ти дурень, чи мудрець,
Схопить в лапи — і кінець!

Заєць каже: — Ти піди
Лагідно його збуди.

Не штовхай і не кричи,
В лаписько полоскочи

Або пісню заспівай.
Щось придумай, ти ж—мудрай.

— Видно,— сумно каже Лис,—
Що й у тебе ум заблис.

Чом же не співаєш сам,
Тільки ходиш там і сям?

Чом не полоскочеш лап,—
На безсоння ти ж заслаб!

Думай, як не можеш спать,
Полічи до двадцять п’ять,

То й заснеться, друже мій,
Йди додому й не дурій!

Вже додому йде Зайча,
Втім, Мурашку зустріче.

Що це, Зайчику, тобі?
Бачу я, що ти в журбі.

Ах, мені немилий світ,
Розхропівся мій сусід.

Спати зовсім не дає,—
Каже Заєць все, як є.

А Мурашка: — Розбудить
Я Ведмедя можу вмить!

Заєць дума: «Ой ля-ля!
Хвальковите це маля».

Та бере його мерщій,
Садовить на хвостик свій.

І несе до тих воріт,
Де живе Ведмедів рід.

Храп гуде, немов гроза,
В двір Мурашечка вліза…

Заєць дума: «Що буде?..»
За парканом став і жде.

А Мурашечка — в замок —
Та до хати… Звір замовк.

Тиша! Потім лютий рев —
Аж летять листки з дерев!

Знову тиша. Зайчик рад.
Йде Мурашечка назад.

Крізь штахетиння рідке
Бачить Заєць ще й таке:

На одній нозі Ведмідь
То плигає, то стоїть.

Щось із вуха витряса,
З гніву сам себе куса.

Заєць думає: «Ого!
Ти шукай всю ніч того,

Хто у вусі був твоїм,
А ми спатоньки ходім!»

* Ясік— маленька подушечка (діал.)