Для дошкільного віку
Словацька народна казка
Одного разу велика хмара завісила небо. Три дні Сонечко не показувалося. Занудьгували курчата без сонячного світла.
– Куди це сонечко поділось? – говорять . – Потрібно його чимскоріше на небо повернути.
– Де ж ви його знайдете? – закудкудакала квочка. – Хіба ж хто знає де його дім?
– Знати ми не знайємо, а кого зустрінемо, того й запитаєм, – відповіли курчата.
Зібрала їх квочка в дорогу. Дала з собою мішечок і сумочку. У мішечку – зернятко, в сумочці – маківка.
Відправилися курчата. Довго йшли чи коротко аж бачать: у городі, за качаном капусти, сидить равлик. Сам великий, рогатий, а на спині хатина.
Зупинилися курчата і питають:
– Равлик, равлик, чи не знаєш, де Сонечко живе?
– Не знаю і не відаю. Он на плоті сорока сидить – може, вона зна.
А сорока й чекати не стала, доки до неї курчата підійдуть. Підлетіла, заторохтіла, затріщала:
– Курчата, куди ви йдете, куди? Куди ви, курчата, йдете, куди?
Відповідають курчата:
– Та ось Сонечко сховалося. Три дні його на небі не було. Йдемо шукати.
– І я піду з вами! І я піду з вами! І я піду з вами!
– А чи ти можеш знаєш, де сонечко живе?
– Ні, не знаю, та може зайця запитати – якраз він тут недалечко живе ! – затріщала сорока.
Вгледів заєць, що до нього гості йдуть, поправив на собі шапку, витер вуса і ворота ширше розкрив.
– Заєць, заєць, – запищали курчата – чи не знаєш, де сонечко живе-проживає? Ми його шукаємо.
– Ні, не знаю, на жаль. Та може моя сусідка качка – відає. Вона тутечки біля струмка, в очеретах, живе.
Повів заєць всіх до струмка. А біля струмка качиний будинок стоїть і човник поряд на хвилях хитається.
– Агов, сусідко, ти удома чи ні? – крикнув заєць.
– Удома, удома! – закрякала качка. – Все ніяк не можу зігрітися та просохнути – Сонця уже зо три дні не видко.
– А ми якраз його йдемо шукати! – закричали їй у відповідь курчата, сорока і заєць. – чи ти не знаєшь де його дім?
– Я-то не знаю. А, ось за струмком, під дуплистим буком, їжак живе – він точно має знати.
Перебралися вони човником через струмок і пішли їжака шукати. А їжак тоді сидів під буком і дрімав.
– Їжачок, їжачок, – хором закричали курчата, сорока, заєць і качка, – ти не знаєш, де Сонечко живе? Три дні його на небі не видко?
Подумав їжак і говорить:
– Як не знати! Знаю, де Сонечко живе. Онде за буком – велика гора. На горі – велика хмара. Над хмарою – Сріблястий місяць Сонечка брат. То він вже точно знає де Сонце мешкає!
Узяв їжак палицю, одягнув шапку і попрямував дорогу показувати. Ось прийшли вони на верхівку високої гори і хмару ту вгледіли. Залізли вони на ту хмару, всілися міцніше, і полетіла хмара прямо до Місяця в гості.
А Місяць побачив їх і скоріше засвітив свій срібний ріжок.
– Місяць, місяць, – закричали йому курчата, сорока, заєць, качка та їжак, – покажи нам, де Сонечко живе! Три дні його не було на небі, скучили ми без нього.
Привів їх Місяць прямо до воріт Сонечкового будинку, а в будинку темно, непривітно. Заспалось, видно, Сонечко і прокидатися не хоче.
Тут сорока затріщала, курчата запищали, качка закрякала, заєць ногами затупотів, а їжак паличкою застукав:
– Сонечко-сонечко, вигляни, засвіти!
Прокинулось Сонце та й питає спросоння.
– Хто під віконцем кричить? – запитало сонечко. – Хто мені спати заважає?
– Це ми – курчата, та сорока, та заєць, та качка, та їжак. Пришли тебе будити – ранок настав.
– Ох, ох!..– застогнало сонечко. – Та як же мені на небо виглянути? Три дні мене хмара ховала, три дні собою затуляла, я тепер і світити як слід не зможу.
Почув про це заєць – схопив відро і давай воду тягати. Почула про це качка – давай Сонце водою умивати. А сорока – рушником витирати. А їжак щетиною начищати. А курчата – ті стали з сонечка смітинки змахувати.
Виглянуло сонце на небо чисте, ясне та золоте.
І усюди стало світло і тепло.
Вийшла погрітися на сонечку і курка. Вийшла, закудкудакала, курчат до себе кличе.
А курчата тут як тут. По двору бігають, зернятка шукають, на сонечку гріються.
А хто цій оповідці не вірить, хай гляне – бігають по двору курчата чи ні?