vovk-y-semero-kozenyat

Вовк і семеро козенят

Для молодшого шкільного віку

Брати Грімм

Жила-була стара  коза.  Було в  неї  семеро козенят,  і  вона  їх дуже любила. От якось зібрала коза  своїх діток та  й  каже:

— Любі дітки, я йду в ліс, а ви ж глядіть, у хату нікого не пускайте. Та стережіться вовка, він любить овечкою прикидатися, але ви його відразу пізнаєте — цей сіроманець, коли говорить, то завиває, та й лапи в нього чорні.

А козенята відповідають:

— Ідіть,  матінко, і не турбуйтеся, ми будемо обережні.
Замекала коза і рушила в дорогу.

От згодом хтось постукав у двері та й гукає:

— Відчиняйте, любі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенята по голосу почули, що це вовк, і закричали:

— Не відчинимо, ти не наша матінка; у неї голос тонкий і ласкавий, а твій голос грубий: ти — вовк!

Побіг тоді вовк до маляра і попросив у нього грудку крейди, з’їв її, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері та й каже:

— Відімкніть, любі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконечко, побачили її козенятка і закричали:

— Не відімкнемо, у нашої матінки білі лапи, а в тебе чорні, ти — вовк.

Побіг тоді вовк до пекаря і каже:

— Я забив собі ногу, помаж мені її тістом.

Коли пекар помазав йому лапу тістом, вовк подався до мірошника та й каже:

— Присип мені лапу білою мукою.

Мірошник подумав: «Вовк, видно, хоче когось обдурити»,— і завагався. А вовк і каже:

— Коли ти цього не зробиш, я тебе з’їм.

Злякався мірошник і побілив йому лапу. Он які бувають люди на світі!

Прибіг вовк утретє до дверей, постукав та й каже:

— Відчиняйте, любі діти, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла! Козенята й кажуть:

— А ти покажи свою лапу.

Поклав вовк білу лапу на віконечко, повірили йому козенята і відчинили двері. Аж це вовк.

Злякалися козенята і кинулися ховатись. Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге — на ліжко, третє — на піч, четверте — під припічок, п’яте — в шафу, шосте — під умивальник, а сьоме — у дзиґарі. Але всіх їх знайшов вовк, роззявив пащеку і проковтнув одне за одним. Лише найменшого козенятка, що заховалося у дзиґарях, він не знайшов.

Наївшись досхочу, простягся вовк на моріжку і під деревом і заснув.

Вернулася стара коза з лісу додому, би лишенько!.. Двері навстіж одчинені. Стіл і лавки перекинуті, умивальник розбитий в друзки, на долівці ковдри і подушки валяються. Шукала, гукала своїх діток, але марно. Нарешті, підійшла до дзиґарів, а звідти тоненький голосок:

— Люба матінко, я в дзиґарях сховався!

Дістала вона сина звідти, і він розповів про все. Ох, як побивалася бідна мати за своїми дітками!

От вийшла вона з дому плачучи, а найменше   козенятко   слідом.   Бачать — а на моріжку під деревом лежить вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. А черево у вовка роздулося, і в ньому щось ворушиться і борсається.

«Невже мої бідні діточки ще живі?» — подумала коза. І звеліла вона козеняткові бігти швидше додому і принести ножиці, голку й нитки. От розпорола вона вовкові черево, і вискочили звідти одне за одним усі шестеро козенят, живі-живісінькі.

Вовк був жадібний і ковтав їх цілими. Ото вже радість була! Козенята почали стрибати і перекидатися на моріжку А стара коза й каже:

— Ідіть швидше та зносьте каміння, ми наб’ємо тим камінням черево вовкові, поки він спить.

Принесли козенята каміння і набили ним вовкові черево. А стара коза зашила його, та так швидко, що   вовк нічого й не почув.

Виспався нарешті вовк, став на ноги і відчув таку спрагу, що вирішив піти до криниці напитися.

Сперся лапами на цямрину, схилився до води, а камені потягли його вниз, то він і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і нумо кричати:

— Вовк потонув! Вовк потонув!

І почали на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо криниці.