Вовк і козлята

Для молодшого шкільного віку

Наталя Забіла

До козиної до хати
з лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
а коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить,
в небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
у ворота стукотить:

– Відчиніться, відімкніться!
Ваша матінка прийшла,
ваша матінка із лісу
молочка вам принесла!

Відчиняють їй козлята,
з ними вірний пес Рябко.
І заходять всі до хати
пити свіже молоко.

Якось сірий вовк підслухав,
що коза пішла у ліс,
до воріт прибіг щодуху,
під ворота сунув ніс.

«Зараз, – думає, – козляток
проковтну одним ковтком!»
І почав він промовляти
ніжним-ніжним голоском:

– Відчиняйте, козенята!
Я несу вам молока!
– Чуєм, чуєм, це не мати –
в неї пісня не така!

Тут один цапок сміливий
нишком глянув через пліт,
бачить – вовк страшний, жахливий
причаївсь біля воріт.

Сірий вовк цапка не бачить,
витягає гострий ніж,
і гукає нетерпляче:
– Відчиняйте-но скоріш!

А козлята: – Ми не проти! –
Не злякались хижака!
Відімкнули враз ворота
та як випустять Рябка!

Вовк, побачивши собаку,
підібгав лякливо хвіст,
відстрибнув – та з переляку
як бебехнеться під міст!

Саме йде тут з лісу мати,
молока малим несе.
А назустріч їй козлята
та й розказують про все.

Почала коза радіти:
– Ну й Рябко наш молодець!
Ну й розумні в мене діти! –
Тут і казочці кінець.

 Із збірки казок “Під дубом зеленим”