Для дошкільного віку
Російська народна казка
Була собі коза з козенятами. Ходила коза до лісу їсти шовкову травицю, пити холодну водицю.
Тільки піде вона – козенята замкнуть хатинку і самі нікуди не виходять. Повернеться коза, постукає в двері й заспіває:
– Ой ви, діточки, козеняточка!
Відімкнітеся, відчинітеся!
Ваша мати прийшла,
Молока принесла, –
Біжить молоко по вим’ячку,
З вим’ячка по копитечку,
З копитечка та в сиру землю!
Козенята відімкнуть двері та й впустять матінку. Вона їх нагодує, понапуває і знову піде до лісу, а козенята знов позамикаються.
Ось вовк підслухав, як коза співає. Одного разу пішла собі коза, а вовк побіг до хатинки та й загукав грубим голосом:
– Ой ви, дітки,
Козенятка!
Відімкніться,
Відчиніться!
Ваша мати прийшла,
Молока принесла, –
Сповнила копитця
Водиця!
Козенята йому відповідають:
– Чуємо, чуємо – та не материн це голосок! Наша матінка співає тонесеньким голосом та й приказує не так.
Нічого вовк не поробить! Пішов він до кузні та наказав собі горлянку перекувати, щоб співати тонесеньким голосом. Коваль йому горлянку й перекував. Вовк знову побіг до хатинки і сховався за кущик.
От приходить коза та стукотить:
– Ой ви, діточки, козеняточка!
Відімкнітеся, відчинітеся!
Ваша мати прийшла,
Молока принесла, –
Біжить молоко по вим’ячку,
З вим’ячка по копитечку,
З копитечка та в сиру землю!
Козенята впустили матір та й розповіли їй, як вовк хотів їх з’їсти. Коза нагодувала, понапувала козенят і наказала:
– Як прийде хтось до хатинки, почне проситися грубим голосом та не перебере всього, що я приказую, – двері не відчиняйте, нікого не впускайте!
Тільки пішла коза, а вовк знову тут як тут, постукав у двері та й почав приказувати тоненьким голосом:
– Ой ви, діточки, козеняточка!
Відімкнітеся, відчинітеся!
Ваша мати прийшла,
Молока принесла, –
Біжить молоко по вим’ячку,
З вим’ячка по копитечку,
З копитечка та в сиру землю!
Козенята відчинили двері, вовк кинувся до хати та всіх одразу й проковтнув. Одне тільки козеня сховалося в піч.
Приходить коза. Як не кликала, не приказувала – ніхто їй не відповідає. Бачить – двері відчинені, вбігла до хати, а там нема нікого… Заглянула в піч і знайшла одне-однісіньке козеня. Як дізналася коза про біду, сіла вона на лавку та й почала голосити, гірко плакати:
— Ой ви, діточки мої, козеняточка! Нащо ж ви відмикалися, відчинялися, злому вовкові діставалися?
Почув це вовк, заходить до хати й каже.
— Що це ти на мене наговорюєш, кумо? Не я твоїх козенят з’їв. Годі журитися, ходімо краще в ліс погуляємо.
Пішли вони до лісу, а в лісі була яма, а в ямі вогнище горіло. Коза й каже вовкові:
— Нумо, вовче, спробуймо, хто через яму перестрибне?
Почали вони стрибати. Коза стрибнула – й перестрибнула, а вовк плигонув та й упав у гарячу яму!
Черево в нього від жару репнуло, козенята звідти й вистрибнули – всі живі та здорові, – плиг до матері!
І стали вони знову жити, як раніше.