Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
Бувають люди, обличчя яких випромінює радість і щастя навіть тоді, коли для веселощів ніби й немає підстав. Тут ідеться не про ті бездумні веселощі, по яких пізнають недалеких простаків. Ми говоримо тут про людей внутрішньо осяяних, людей з чистим серцем і незаплямованим сумлінням. їх обличчя сяють добром і красою, що закорінені в усьому їх єстві.
Микола Зінчук
Радянська делегація їхала на міжнародну конференцію з питань сільського господарства, яка мала відбутися в Сполучених Штатах Америки. Делегацію сформували з керівних працівників. Але в останній момент прийшла згори вказівка, що треба обов’язково залучити до неї хоч одного рядового колгоспника, який працює в тваринництві, притому в горах. Бо ж на конференції мала йти мова про тваринництво в гірських умовах. І залучили заслуженого вівчаря з Карпат Івана Корзана.
Микола Зінчук
Різні люди вибирають різні шляхи, чесна людина займається чесними справами, а нечесна никає кривими стежками неправди. Вона тратить свої здібності й сили не на добро, а на зло.
Є різного роду шахраї, які зловживають довірою людей і видурюють у них гроші. Одним з таких шахраїв і був Позичайло, про якого йдеться у цій казці. Позичайло любив випити. А позаяк зароблених чесною працею грошей на випивку було замало, він знайшов нечесне, але прибуткове заняття — позичати в людей гроші, як то кажуть, на вічне віддавання.
Микола Зінчук
В одному селі жив Михайло, дивний чоловік. Дивний тим, що ніколи не виконував своїх обіцянок. Між людьми споконвіку існує неписане правило: як ти щось пообіцяв, то виконай це. Михайло завжди дотримувався цього правила навпаки — обіцяв, але не робив. Зустрічає його односелець і просить:
— Михайле, позичте мені сорок гривень, бо заслабла дитина і нема грошей на ліки. Я вам через два тижні віддам.
Микола Зінчук
Місто вирувало суєтним, метушливим життям. Центральною вулицею сюди й туди рухалися по викладеному кам’яними плитами тротуару нескінченні потоки людей. А збоку, ближче до мурів, сиділи жебраки. Каліки, дідусі й бабусі з простягнутими руками намагалися :ворушити серця перехожих, щоб ті змилосердилися й кинули копійчину. Деякі грали на різних інструментах і співали. І виходило, що вони не жебрають, а таки заробляють.
Микола Зінчук
Людське життя — це нудота й сіра буденщина. Треба подарувати людям чудо. Так подумав старий чарівник Мамай і відправився в карпатське село Довгопілля.
А в тому Довгопіллі жила школярка Наталочка, яку прозивали Білочкою. Це була дуже мила дівчинка. Таке жваве, таке моторне дівчатко. Зав’язане яскравим шнурочком волосся схоже на білячий хвостик. Білочка та й годі.
Микола Зінчук
Був собі студент, симпатичний і добрий хлопець. Звали його Олесь. У вільний від лекцій час він усе в бібліотеці пропадав або вірші писав. Усе в книжках та в поезії кохався, бо був за покликанням поет. Розумний і з привабливою зовнішністю, він уникав товариства, особливо дівочого. Дівчата дивувалися, що вони такі гарні й принадні, а він ніби й не цікавиться ними.
Микола Зінчук
Настали канікули. Маленька Леся сумувала без веселого шкільного товариства. Відколи в школі побували чарівники й запорожці, все в ній змінилося на краще, і Лесине життя стало світлим і радісним. Але розійшлися на канікули шкільні друзі, і ні з ким було маленькій Лесі проводити час. Господарство її тітки було маленьке, роботи в ньому було мало. На час канікул підрядилася Леся доглядати живий куток при шкільному біологічному кабінеті. Там були золоті рибки, вуж, їжачок і канарки. Щороку вчителька біології під час відпустки піклувалася про живий куток сама, а коли відлучалася, доручала його прибиральниці тітці Федорі. А тепер цю роботу довірили маленькій Лесі.
Микола Зінчук
Осиротіла маленька Леся. Стояли напоготові її запаковані речі, і далека дорога в невідоме чекала на неї. Їй пригадувалися мамині слова: «Донечко, я вже буду вмирати. Тебе відвезуть до тітки в Запорізьку область. Тітка добра, вона тобі кривди не заподіє. Слухайся її, слухайся вчителів, будь чемною дитиною. Але пам’ятай, там, де ти будеш жити, не в пошані наша українська мова. Багато людей зрадили, зреклися її і говорять мовою чужинців. Не зроби цього, хоч би як тобі важко було. В бою за Україну загинув твій дід. Він був вояк Української Повстанської Армії. За Україну помер у концтаборі твій батько. Шануй пам’ять про них, люба дитино моя».
Микола Зінчук
Микита Микитенко солодко спав. Воно завжди солодко спиться перед ранком. На столі стояв будильник, наведений точно на восьму годину. Саме в такий час уставав щодня Микита, щоб завчасу зібратися і йти в школу.
Правду кажучи, восьмикласник Микита Микитенко не належав до кращих учнів, хоч і здібний був. Причиною його відставання в навчанні були не лінощі, а обставини життя.