Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Василь Сухомлинський
Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади.
Настав травень.
Одного ясного ранку Оля вийшла в сад і побачила велику квітку. Вона прибігла до мами й радісно сказала:
– Мамо, червона троянда зацвіла.
Французька народна казка
Пішов якось вовк з кумасею-лисичкою на річку рибалити. Наловили вони чимало риби й поскладали її в кошик.
— Хто понесе кошик? — питається вовк.
— Ти,— відказує лисиця,— в тебе хвіст товстіший.
Індійська народна казка
Була собі колись мати Зірка, і мала вона трьох дітей — Сонце, Вітер і Місяць.
От якось вирядилися Сонце, Вітер і Місяць до дядька Грома та тітки Блискавки в гості.
Зібралися й пішли. А мати лишилася вдома на господарстві.
Василь Сухомлинський
Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.
– Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.
– Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо.
Казковий сценарій
Обладнання: декорація лісової галявини (штучні трава, квіти, гриби), жовті повітряні кульки, костюми для дійових осіб.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дорослі
Ведуча
Літо
Діти
Маринка
Галинка
Зайчик
Білочка
Вовк
Кульбабки (вісім дівчаток)
Гриб
Суничка
Захід відбувається в актовому залі. Приміщення являє собою лісову галявину (прикрашене штучними квітами, картонними деревцями, паперовою травичкою). На видному місці встановлені пеньок, місточок для гри.
Звучить аудіоз-запис музики II. Чайковського «Солодке марення».Діти заходять до залу, сідають на свої місця.
Французька народна казка
Анжевілер, як ми вже казали — маленьке містечко на півночі Лотарінгії. Розкинулося воно неподалік од люксембурзького кордону. Розмовляють там дуже кумедною говіркою, якої не розуміють в інших провінціях. Тому з давніх-давен мешканці Анжевілера зажили поганої слави, їх вважали простачками й дурнями. Мали вони й прозвисько — «заяча юшка», бо коли одного разу заєць, перебігаючи село, переплив калюжу, всі жінки кинулися черпати з неї воду, щоб зварити капусту на заячій юшці.
Індійська народна казка
Жили колись на світі старий із старою. Дітей вони не мали, тож не дивно, що нудилися й без кінця нарікали на долю.
Якось сиділи вони невеселі на своєму городі, де на грядках росли гарбузи, і старий скрушно зітхнув:
— Ех, якби ж то в нас був синочок…
Казки Ред’ярда Кіплінга
В ті чaси, коли всі звірі були, як нa диво, лише одної мaсті, Леопaрд жив у місцевості, що нaзивaлaсь Високим Степом. Зaпaм’ятaй, моє серденько: то був не Низький Степ, і не Рунистий Степ, бa нaвіть не Кислий Степ, a винятково голий, гaрячий, сонячний Високий Степ, де виблискувaв тільки пісок тa піщaного кольору скелі тa ще подекуди стирчaли кущики піщaно-жовтої трaви.
Казки Ред’ярда Кіплінга
Колись у морі, серденько моє, жив собі Кит, і він їв рибу. Їв він скумбрію, стaвриду, оселедці, пaлaмиду, скaтів, крaбів, і бичків, і міног, і судaчків, окунів ковтaв горбaтих, чaсом і aкул зубaтих, кaмбaлу, кету, севрюгу, і мурену, і білугу, і горбушу, й осетрів, і вертких-в’юнких вугрів. Всіх риб, які тільки стрічaлися в усьому-всенькому морі, він хaпaв і ковтaв – ось тaк! І от нaрешті геть нa все море зостaлaся лише однa мaленькa рибкa, і то булa мaлa Хитрункa Рибкa, і плaвaлa вонa зa прaвим китовим вухом, тaк що Кит не міг її спіймaти. Тоді Кит зіп’явся нa хвіст і скaзaв:
Казки Ред’ярда Кіплінга
Спи, любе дитятко… Вода потемніла,
Спалахують іскри в безодні морській…
То ніч свої темні напнула вітрила,
І місяць гуляє в колисці твоїй.
Де сходяться хвилі, згорни свої милі,
Натомлені вдень ще маленькі плавці.
Хай в шторм тобі спиться,
акула не сниться, І пісню наспівують хвилі оці…