bez-pravdy

Без правди

Для молодшого шкільного віку

Українська народна казка Закарпаття

Пішли раз три брати у ліс по дрова. За один день не нарубали дров і залишилися ночувати. Назбирали сухих гілочок, аби розкласти вогонь. Забули з собою взяти сірники, та нічим підпалити гілля.

Пішли шукати когось, хто би їм дав вогню. Ідуть і зустрічають старенького діда, що курив. Стар­ший брат каже:

— Дядьку, будьте добрі, дайте нам вогню.

— Я, синку, дам тобі вогню, якщо розкажеш мені таку казку, аби в ній не було правди.

Подумав, подумав старший брат і почав:

— Жили собі чоловік з жінкою. Мали вони трьох синів, два були розумні, а третій дурний…

— Овва! — перервав його мову дід. — Таке могло бути. Не таку казку мені треба.

Почав свою казку середущий брат:

За царя Тимка, коли була земля тонка, де перстом пробив, там ся води напив. Жили собі дід та баба…

— Стій! — перервав йому бесіду дід. — Таке може бути, що жили собі дід та баба.

Прийшла черга на молодшого брата.

— Коли мама хотіла родити няня, та не було у нас муки. Набрав я повні міхи мелаю, беру один міх — не можу підняти, беру два — не можу підняти, тоді я узяв усі три і зметав на віз. Запряг я у віз мацура та когута — і гайда у млин. Мельника не було у млині, бо пішов на весілля його мамки з його мамкою.

Думаю собі: «Лишу голову, хай дивиться, аби хтось мелай не украв, а сам побіжу за мельником». Іду вулицею і вижу: два ґазди сидять на п’ятьох дубах і молотять ціпами пшеницю. Кажу їм: «Я ще такого не видів, аби зерно вимолочене за­лишалося на дереві, а солома падала вниз».

Бо так було: солома падала вниз, а пшениця зали­шалася на стовпах. А ґазди кажуть: «А ми такого не виділи, аби чоловік ходив без го­лови».

Перевірив руками — а у мене нема голови. Вернув­ся я за головою у млин, а на ній стільки ворон сидить, що її зовсім не видно. Я вхопив сокиру і верг у во­рон — вони полетіли, а пір’я з них залишилося. Дивлюся у тому пір’ю голову — не можу знайти. Тоді я взяв і підпалив пір’я. Все пір’я згоріло, і сокира згорі­ла, лише голова залишилася та топорище з сокири. Доки я це зробив, сам млин без мельника мій мелай помолов.

Узяв я голову на плечі, зметав міхи з мукою на віз і вертаюся додому. Привіз муки додому — біда: ніяк не годен знести міхи до хижі. Пхаю через двері — не влізають, пхаю через вікно — не влізають. Що робити? Забіг я до хижі, взяв шило, продірявив стіну і через ту дірку запхав міхи до хижі.

Та це ще не все. Треба на хрестини купити м’яса. А де? Догадався я, що збір на небі. Та як на небо вилізти? А тоді якраз місяць був щербатий. «А що, треба зсукати мотуз, засилити за кінець місяця і по тому мотузу вилізти на небо», — подумав я собі. При­йшло мені в голову, що мотузок би добре сплести із отрубів. Взяв я сито і почав муку сіяти, та отруби не залишаються. Тоді я взяв сак для ловлі риби і просі­яв муку через нього. Висіяв я два міхи отрубів і вису­кав із тих отрубів мотуз.

Засилив я мотуз за кінець місяця і виліз по ньому на небо. А на небі народу — не пройти: двоє чи троє людей. Купив я у одного телицю. Таку велику, як віл. Узяв я її в жеб і почав спускатися вниз.

Вже був близько до землі, аж тут мотуз кінчився. То його пта­хи потеребили. Що робити? Я почав зверху мотуз при­різувати і внизу надсиляти. І так не вистало. Та я був вже близько до землі і скочив униз. Що сталося? Я угруз в землю до пояса. Як вилізти? Довго не роздумуючи, я побіг додому за лопатою і викопав себе із землі. Так я прийшов додому і приніс телицю на м’ясо.

Та ще залишилося принести щось випити. Думав я, думав і придумав…

— Досить, досить, — каже дідо. — Оце справді каз­ка, у якій нема правди. Беріть собі вогню та йдіть і слухайте молодшого брата.
Пішли брати веселі до того місця, де рубали дрова, розпалили ватру.

Від того часу старші брати слухали молодшого, бо так їм сказав старий дідо, котрий любив слухати каз­ки без правди.