Будильники-годильники

Для молодшого шкільного віку

Олександр Лук’яненко

У годинниковій майстерні зустрілися два Будильники.

— День добрий, друже! Чого тут опинився? — спитав один.

— Став жертвою людської невдячності! — сумно озвався другий.

— Накрутять ото мене звечора, самі сплять солодко, а я цілісіньку ніч насторожі, все потерпаю, щоб не проспали. Ну й задзвоню для певності на півгодини раніше. А вони, замість спасибі сказати, ще й лаються: мовляв, сякий-такий, несправний та нікудишній. Тепер, бач, дослужився: в ремонт запроторили…

— То так, то так, друже, — скрушно підтвердив перший. — І я від своїх хазяїв кращого не діждав. А як же за них турбувався, скільки разів сам себе стримував! Бувало, вже б і збудити пора, а я думаю: наморилися ж, хай ще трохи посплять. Так і протягну десь із півгодини. І що ж? Повскакують, мов очманілі, всі мої гвинтики клянуть, ніби й не знають, для кого старався. Хотів догодити, аж чую: лагодити його треба, відсталий він…

Будильники годинникар, звичайно, довів до пуття: тепер вони дзвонять тільки тоді, коли слід. Та в якій майстерні полагодити інших занадто старанних годильників?