Для молодшого шкільного віку
Олександр Лук’яненко
— Слухай, жінко, — сказав Качур Качці, — наші каченята давно вже в колодочки вбилися, а ти їх досі на воду не пускаєш, літати борониш. Негоже це.
— Що ти, що ти? — засичала на те Качка. — Ще, не дай боже, втопиться яке чи шуліка візьме. Колись ми самі страху-біди натерпілися, хай же тепер хоч вони в рідному очереті порозкошують. Встигнуть ще, налітаються-наплаваються… А ти, замість ото балакати, розстарався б чогось смачненького.
Зітхнув Качур та й подався знову діткам поживу добувати.
Восени, коли качва з усієї округи зібралася у вирій, вони були гладкі й випещені — не те, що інші. Але далекої дороги не’ витримало жодне. Бо в них була надто жаліслива матуся.