Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Езоп
Весняного погожого ранку на високій горі над кручею паслася біленька кізка. Навколо буяли соковиті трави, зеленіли дерева, пишнілися кущі. Ласувала кізка смачними паростями й примовляла вдоволено:
— Ме-е-е! Ме-е-е! Як гарно в горах, коли все зеленіє. Яка краса!
Гнат Хоткевич
Колись давно вже, не за нашої пам’яті, десь на дорозі стрінулися багатий і бідний. Багач, як звичайно, був у шитому золотом жупані, в дорогих чоботах, у високій бобровій шапці, а бідний — от як бідний: одежина убога, подрана, полатана; на голові «шапка-бирка, зверху дірка, травою пошита, віт¬ром підбита»; на ногах «чоботи-сап’янці, видно п’яти й пальці» — одним словом, куди не повернися, то добре. За поясом сокира, а за плечима торбина, а в торбинці тій трошки хлібця, дрібка солі — та й по всім.
Михайло Стельмах
Колись давно-давно біля самого лісу, де протікає річка Снивода, жили собі дід та баба. В них було невелике поле, огород і зелений-зелений лужок.
У полі дід сіяв жито, пшеницю, просо, гречку і всяку пашницю. В огороді бабуся садила картоплю, капусту, огірки, цибулю, соняхи, квасолю, сіяла моркву, петрушку, чорнушку, мак і навіть пастернаку.
А на зеленому-зеленому лужку паслась або гралась живність і стояли високі стіжки сіна, на яких любили відпочивати або пританцьовувати лелеки.
Василь Сухомлинський
В неділю Юрко прокинувся дуже рано й весело сказав матері:
– Мамо, сьогодні ми йдемо до лісу.
– Надворі дощ, – каже мати. – Ллє, як з відра. Не підете до лісу.
Юрко виглянув у вікно: на подвірї калюжі, небо облягли сірі хмари.
Юрко сів біля столу й заплакав…
Василь Сухомлинський
Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади.
Настав травень.
Одного ясного ранку Оля вийшла в сад і побачила велику квітку. Вона прибігла до мами й радісно сказала:
– Мамо, червона троянда зацвіла.
Василь Сухомлинський
Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.
– Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.
– Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо.
Казки Ред’ярда Кіплінга
В ті чaси, коли всі звірі були, як нa диво, лише одної мaсті, Леопaрд жив у місцевості, що нaзивaлaсь Високим Степом. Зaпaм’ятaй, моє серденько: то був не Низький Степ, і не Рунистий Степ, бa нaвіть не Кислий Степ, a винятково голий, гaрячий, сонячний Високий Степ, де виблискувaв тільки пісок тa піщaного кольору скелі тa ще подекуди стирчaли кущики піщaно-жовтої трaви.
Казки Ред’ярда Кіплінга
Колись у морі, серденько моє, жив собі Кит, і він їв рибу. Їв він скумбрію, стaвриду, оселедці, пaлaмиду, скaтів, крaбів, і бичків, і міног, і судaчків, окунів ковтaв горбaтих, чaсом і aкул зубaтих, кaмбaлу, кету, севрюгу, і мурену, і білугу, і горбушу, й осетрів, і вертких-в’юнких вугрів. Всіх риб, які тільки стрічaлися в усьому-всенькому морі, він хaпaв і ковтaв – ось тaк! І от нaрешті геть нa все море зостaлaся лише однa мaленькa рибкa, і то булa мaлa Хитрункa Рибкa, і плaвaлa вонa зa прaвим китовим вухом, тaк що Кит не міг її спіймaти. Тоді Кит зіп’явся нa хвіст і скaзaв:
Казки Ред’ярда Кіплінга
Спи, любе дитятко… Вода потемніла,
Спалахують іскри в безодні морській…
То ніч свої темні напнула вітрила,
І місяць гуляє в колисці твоїй.
Де сходяться хвилі, згорни свої милі,
Натомлені вдень ще маленькі плавці.
Хай в шторм тобі спиться,
акула не сниться, І пісню наспівують хвилі оці…
Казки Ред’ярда Кіплінга
Ріккі до кубла примчав
І гадюці закричав
(Він хоробрий, хоч малий):
— Наг, виходь на смертний бій!
— Скік — удар… І так весь час.
(Стережися, Наг!)
Нині хтось загине з нас!
(Як бажав ти, Наг!)
Вліво — круть, вправо — верть…
(Що, злякався, Наг?)
Ха, шугнула мимо смерть!
(Ось кінець твій, Наг!)