Для молодшого шкільного віку
Езоп
Весняного погожого ранку на високій горі над кручею паслася біленька кізка. Навколо буяли соковиті трави, зеленіли дерева, пишнілися кущі. Ласувала кізка смачними паростями й примовляла вдоволено:
— Ме-е-е! Ме-е-е! Як гарно в горах, коли все зеленіє. Яка краса!
Вовк, пробігаючи під горою, почув її голос. Підвів голову, зміряв оком висоту й зітхнув:
— Жаль, не видеруся. Але ж коза може сюди скочити. Це їй за іграшки. А там…
Вовкові очі жадібно заблищали, і він облизав гострі зуби.
— Як би заманити сюди кізку? — пробурмотів собі під ніс. Думав, думав сіроманець, а потім усміхнувся лукаво та й каже:
— Ет, що тут мудрувати? Хіба важко? Хитрість допоможе всюди, отже, без неї не обійдешся.
Прокашлявся вовк, аби пом’якшав голос, і гукнув солоденько:
— День добрий, біленька кізко!
— День добрий, — відмовила та. Нітрохи не злякалася, бо знала: вовкові не видертися до неї.
— А чого це ти пасешся над бескеттям? — удавано здивувався сіроманець. — Що ти там знаходиш? Чи тобі кращого місця немає?
— О, тут такі смачні гілочки
— Та кинь ти їх Ходи сюди, поглянь, що то є справжня паща. Яка тут трава висока, які буйні кущі! їй-право, ти такого харчу зроду-віку не бачила
— Дякую, любий вовче, — чемно відказує кізка, усміхаючись сама до себе, — але мені й тут добре.
— Ого! А який тут виноград! А я й не бачив! — вигукнув вовк. — І коли він устиг викинути такі товсті смачні пагони?
— І на горі є виноград, — сміється кізка, — скільки хочеш!
— Далебі, не такий добрий, як тут, — правив своєї вовк. — Ходи-но сюди, покуштуєш — спасибі мені скажеш.
Кізці урвався терпець; нахилилася вона над кручею й каже насмішкувато:
— Ой вовче, вовче! Здається мені — клопочешся не так за мій живіт, як за свій! Хіба ні?
Побачив вовк, що пошився в дурні, та й прикусив язика. Похнюпився й сердито почвалав геть.
А кізка напаслася й пішла собі відпочивати.
Отож коли шахраї мають справу з розумними людьми, їхні хитрощі не досягають мети.