ezopovibayky

Воли та осі

Для молодшого шкільного віку

Езоп

Якось запріг селянин волів, навантажив воза пшеницею та й повіз до міста продавати.

– Не щастить нам сьогодні, – каже половий віл до чорного. – Віз важкий, та ще й під гору його тягти…

– Нічого, – відповідає чорний. – Всенький ранок у місті відпочиватимемо та й повернемось упорожні.

– Знаю, – зітхає половий, – але я за жнива так наробився, що вже геть знесилів.

– О нещасний, – відмовляє чорний, – нарікаєш і нарікаєш. А забув, що ми все літо паслися й відпочивали?

Так ішли вони собі потихеньку, аж раптом почули позаду: рип, рип, рип…

– Чуєш? – питає половий.

– Чую. То осі риплять.

Рип, рип, рип, – рипіли осі. Рипіли на узвозах і на рівному, відповідаючи на кожен крок волів. А вони, витягши шиї, поволі тягли воза й стиха розмовляли.

Раптом половий віл зупинився:

– Це рипіння по серцю мені скромадить. Слухайте, любі, – обернувся він до осей.- Це ми тягнемо воза, а не ви. Чого ж ви волаєте? Хто почує – подумає, що лише ви працюєте… І воли поплентались далі.

– Оце нагримав на них, – каже половий, – ніби й полегшало на душі.

– Аби ж то тільки осі рипіли! – відмовляє чорний. – Є й людей, і звірів чимало, котрі вдають, що вони працюють, мучаться, дбають за все, що без них і світ перевернеться. Насправді ж вони нічого не роблять; інші працюють за них.