ezopovibayky

Недужий олень

Для молодшого шкільного віку

Езоп

На зеленій галявині посеред лісу жив гарний олень. Віддавна тут мешкали його мати й бабуся, і всі мали це місце за свою домівку. Ніхто із звірів не заходив туди пастися, знаючи, що тамтешня трава належить оленеві.

Та якось золоторогий красень захворів; не міг ні бігати, ні пастися, лежав на зеленій траві й жалібно стогнав.

Почула той стогін коза, яка саме минала галявину. Підійшла до оленя, питає:

– Ти що, занедужав, сусіде?

– Ох,- відказує олень, – болить мені все тіло, не можу ні їсти, ні пити.

– Бажаю тобі якнайшвидше одужати!

– Дякую,- мовив олень і заплющив очі. Коза намірилася йти, та побачила на галявині
зелену, соковиту траву. Покрутилася й подумала48: все одно олень не їстиме – чи не попастися трохи? Та й наїлася трави досхочу, а тоді подалася додому. По дорозі зустріла двох ко-рів-сусідок.

– Добрий день, чули новину?

– Яку?

– Олень занедужав, болить йому все тіло, він лежить і стогне.

– Ой лишенько! – жалісно вигукнули корови. – Треба піти навідати його.

– Я вже там була, трохи його розважила. Невдовзі корови прийшли на галявину до оленя.

– Як здоров’ячко, любий сусіде? – питають.

– Ох, занедужав, і сам не знаю чого, болить мені все тіло, що й підвестися не можу. Дякую, що навідали.

Корови трохи постояли біля оленя, побажали йому якнайшвидше одужати та й подалися геть. А по дорозі червона каже до чорної:

– Глянь лиш, яка зелена соковита трава!

– Я помітила, коли ми ще сюди йшли, та й подумала: чом би не поласувати…

– Авжеж, авжеж! Нумо скуштуймо! Скубнули корови траву – ох і смачна ж! Понапасалися добре та й почимчикували додому, ситі та веселі. Дорогою зустріли коня з віслюком, що дуже кудись поспішали.

– Куди це ви так квапитеся? – питають корови.

– Таж олень занедужав, ідемо навідати, – відповідають ті.

– Ідіть, ми саме від нього вертаємось.

Незабаром кінь з віслюком дісталися галявини, розпитали оленя, як він почувається, чи не хоче, бува, чого, а тоді попрощалися й пішли. Аж ось побачили соковиту пашу.

– Чи не поскубти травички? – каже віслюк. – Олень усе одно занедужав, і вона пропадає марно.

– Чому б не поскубти, – згодився кінь. Понапасалися добре, згадали, що вже час і додому.

На другий день на галявину прийшли коза із своєю сестрою. А вертаючись додому, знову поскубли зеленої травички. Те саме зробили корови, кінь з віслюком, ватага кролів та зайців, які теж дізналися про оленеву хворобу й забажали навідати його. А ще згодом прибігли вівці з ягнятами та черідка телят. Пробули з оленем весь день, розважали балачками, зичили здоров’я, а коли пішли – не залишилось на галявині жодної травинки. Все випасли оленеві друзі.

На ранок олень трохи оклигав, підвівся з землі й захотів попастися, адже кілька день ріски в роті не мав. Проте хоч скільки він нахилявся – не міг намацати ні травинки.

«Ой лишенько, – подумав він, – це ж мої сусіди випасли всю траву. Що тепер робити, немає ж сили піти попастися кудись-інде; невже конати з голоду?»

На той час галявиною бігла лисиця. Побачила оленя, розпитала за все й засміялася:

– Не журися, я принесу тобі оберемок трави й води напитися, ще й розуму навчу: ніколи не водися з кепськими товаришами, від них завжди більше шкоди, ніж користі.