selyanyn-ta-jogo-dity

Селянин та його діти

Для молодшого шкільного віку

Езоп

Жив собі за давніх часів селянин. Мав він четверо синів і виноградник. Хоч був старий та немічний, а порався коло землі сам. Бо хіба міг, бідолаха, інакше? Адже ж вирощував ті лози власними руками з молодих літ, і дотепер любив та плекав свій виноградник. А той, немов розуміючи любов і турботу господаря, віддячував йому соковитими гронами.

Та, на лихо, всі четверо синів не звикли працювати. їм більше подобалося байдики бити, а старий батько повсякчас непокоївся думкою: «Що з ними буде, коли закриються мої очі?»

Часто він казав собі з гіркотою:

«Покинуть сини мої виноградник напризволяще, переведеться він і не годуватиме їх плодами. Треба якось цьому зарадити».

Довго роздумував батько, врешті покликав синів і сказав:

– Діти мої любі, чую – недовго мені жити на світі. Отож і покликав я вас, аби відкрити одну таємницю. У нашому винограднику заховано скарб. Як мене не стане, візьміться за лопати й копайте, аж поки знайдете.

Невдовзі батько помер. Тяжко побивалися сини. А за кілька день згадали його слова.

– Що б то міг сховати у винограднику небіжчик? – питає перший син.

– Напевне, гроші,– відповідає другий.

– А як там лише кілька золотих? – засумнівався третій.

– Хто його знає. Краще перекопаймо все,– сказав четвертий.

Настала зима. Небіжчик встиг за життя обрізати виноградник, і тепер треба було лише попідпирати лози. Але сини про це не дбали. Думки їхні крутилися довкола скарбу. Тож, узявши заступи, заходилися вони копати.

– Глибше копаймо! – наказував старший.

– Копаймо, то й копаймо! Цілісінький день копали, але так нічого й не
знайшли. Повернулися додому стомлені й розчаровані.

– А чи не викопав хтось інший того скарбу? – питає перший син.

– А чи був він там узагалі? – засумнівався другий.

– Чому не було? Треба копати, може, й знайдемо,– заперечив перший.

Взавтра хлопці знову взялися до роботи. Але скарбу не знайшли ні того дня, ні наступного.

– Може, батько пожартував і ніякого скарбу немає? – каже один син.

– Боронь боже! Хіба що хто викопав скарб, а батько про те не знав. Жаль, коли так!

Минуло кілька місяців, і настав час збирати виноград. І що ж побачили брати? Обкопані лози вгиналися від величезних важких грон!

Зібрали брати виноград, уторгували за нього купу грошей і зажили щасливо.

Відтоді почали вони дбайливо доглядати виноградник. А що були молоді та дужі, то й мали від праці насолоду.

Згодом стали вони заможними господарями. А коли заходила мова про батька, завжди згадували його із вдячністю.

– Які ж ми були нерозумні! Замість того, щоб збагнути батькові слова, розпитати, порадитися,– кинулися шукати в землі золото. Батько не посміявся з нас, а заповів нам найбільший скарб світу – любов до праці.

Езопові байки