Для дошкільного віку
Валентина Юрченко
Сніг летить, і вітер віє,
сонце світить, а не гріє.
Під дверима кіт сидить
і від холоду тремтить.
Та дарма, що в кожушку,—
лапки мерзнуть на сніжку.
— Ой, няв-няв! — пустіть, змерзаю!..
Та ніхто не відкриває.
А у будці — пес кошлатий,—
там Рябкові, як у хаті.
Хай і вітер завиває,
а Рябко собі дрімає.
Раптом чує — няв-няв-няв!
Голос Мурчика пізнав,—
змерз, дрижить увесь Мурко,
й пожалів його Рябко.
— Гав-гав, Мурку!
Йди сюди, заховайся від біди!
І Рябка послухав кіт,
бо в них дружба з давніх літ,
змалку вкупі виростали,
разом у дворі гуляли,
влітку гралися обоє на траві,
як діток двоє.
Кіт Мурко умить охоче
до Рябка у будку вскочив,
там гарненько обтрусився,
і зігрівся, й обсушився,
муркотів він у подяці
тому другові — собаці,—
пес котячу пісню слухав
і лизав кота у вухо.