babusyn_didus

Диявол і кравець

Для молодшого шкільного віку

Англійська народна казка

Жив колись в Клітру, що у графстві Ланкашир, бідний кравець. Працював він на совість, але, хоч скільки старався, ніяк не міг виборсатись із нужди.

Коли справи його пішли геть погано, бідолашний вирішив продати свою душу дияволу. Хто міг йому за це дорікати? Як і кожній людині, йому хотілося хоч трохи грошей і радості на цьому світі, а що буде на тому — це вже не має значення.

Бідний кравець дізнався, що і як треба робити. Написав листа до диявола, у якому дав згоду віддати йому душу через п’ятнадцять років, і, перед тим, як лягти спати, поклав того листа під подушку. А вранці замість листа знайшов під подушкою півкрони. Кравець знав, що ці півкрони були задатком, і якщо їх узяти, значить піти на угоду.

Він узяв ці гроші, і, хоча вони були мізерними, він усе ж радів, передбачаючи кращі часи. Тепер він уже не буде голодувати! Незабаром він купить собі все, чого тільки забажає, поселиться у великому будинку, їстиме досхочу. І навіть попиватиме вино!

Так думав бідний кравець.

Та дарма. Час минав, і, хоча угода відбулася, не було йому ні вдачі, ні прибутків, про які він так мріяв. Як був невдахою, так ним і лишився. Ножиці його затупилися, голку загубив, сукно — посіклося, а замовники або скупилися, або зовсім забували платити йому за роботу.

“Ох, даремно я продав дияволові душу”, — з прикрістю думав кравець.

Та з часом він почав забувати, що писав колись дияволові листа і брав задаток.

Якось сидів він, як завжди, схрестивши ноги, на низенькому столику, як раптом почувся сильний стукіт у двері, і в дім увійшов високий чорнявий незнайомець. Кравець схопився, потираючи руки,

— подумав бо, що перед ним багатий замовник.

— Бажаєте пару нових бріджів, сер? — запитав він.

— Ні, річ не у бріджах, — відповів незнайомець глухим низьким голосом.

— Маю гарний шовк у квіточку, сер, якщо бажаєте замовити новий жилет, — вів далі кравець.

— Ні, я прийшов не по жилет, — сказав незнайомець.
Кравець злякався і дещо пригадав:

— Є ще з-з-зелене с-с-сукно… п-п-п-пляшкового кольору, ваша с-с-світлість… на пальто.

Тут незнайомець втратив усяке терпіння, різко підійшов до кравця, ухопив його за шийну хустину і сказав:

— Не впізнаєш мене? Настав час розплати! Я прийшов по тебе!

І з цими словами диявол, — а це був не хто інший, як він, — потягнув бідолаху з дому. Кравець став проситися, аби той змилувався над ним. Він розповів дияволу, яке важке життя прожив, як і те у нього було погано, і це, і взагалі все у розлад ішло, і ніякої радості від цієї угоди за всі ці довгі роки він не бачив.

— Ох, ваша величність, невже насамкінець ви не виконаєте хоча б одне моє бажання! — вигукнув бідний кравець, коли вони були вже на порозі. — Лише одне бажання!

Що ж, зі свого боку, диявол добре знав, що вчинив не дуже порядно, і, коли кравець повторив своє прохання, нарешті погодився.

— Гаразд, одне бажання, — пробурчав він, — але швидко!

Від несподіванки кравець озирався навсібіч, не знаючи, що придумати. Настала його остання година. Що ж побажати?

І єдине, що трапило йому перед очі, — стара кляча, сіра у яблуках, котра паслася на лузі перед будинком. Він підняв погляд на зловісного незнайомця і раптом ушкварив:

— Бажаю, щоб ти скочив на цю сіру клячу і забрався геть, й ніколи більше не лякав бідних людей!

Не встиг кравець це проказати, як диявол дико закричав, випустив з рук його шийну хустину і за мить уже сидів на сірому коні, який мчав його дорогою.

Та найголовніше — більше ніхто ніколи диявола і в очі не бачив, принаймні у Ланкаширі.

Тільки це ще не кінець історії. Як ви самі можете здогадатися, про цей випадок незабаром стало відомо всім. І з усіх кінців країни до Клітри почали з’їжджатися цікаві, що бажали подивитися на чоловіка, котрий перехитрив самого диявола, і почути цю історію від нього самого.

Скоро у кравця з’явилося безліч замовників. І він зажив багато й весело. А для своєї нової майстерні замовив вивіску, на якій була намальована ця історія. І якщо ви поїдете в Клітру, то, напевне, там її побачите.