lisitsya-shho-vpala-z-neba

ЛИСИЦЯ, ЩО ВПАЛА З НЕБА

Для молодшого шкільного віку

Казковий сценарій

Неля Шейко-Медведєва

П’єса-казка на 2 дії за мотивами українських народних казок

(Скорочено)

Дійові особи: Вовк  Віл  Лисиця  Овечка  Ворона  Чумак  Сірко  Пастушок  Заєць  Дівчина  Гусочка.

Дія перша

Діялося це в ті далекі часи, коли ще звірі і говорили, і співали, а люди їх за рівних мали і щодень про них нові казки складали…

Ніч. Засніжений ліс. Місяць уповні. Чути тупіт, вигуки, постріли, вовче виття. З’являється, кульгаючи, Вовк у пошматованому дівочому кожусі й барвистій хустці.

Ворона  (вигулькує з темряви). Тут він. Сюди! Сюди!

З’являються Чумак з рушницею, Віл з перебинтованою шиєю, Дівчина зі смолоскипом, Пастушок з двома батогами, Сірко із залізним ланцюгом. На грудях у Сірка металевий знак його старшинства над собаками. Біля нього — Овечка із дзвіночком. Позаду неї Заєць з бубном. На голові у Зайця малинова шапка з соболевою оторочкою…

Вовк. Попався! (Падає навколішки, затуляє голову лапами.)

Чумак (до присутніх). Відступіть назад! Стрілятиму!

Сірко. Я протестую! Треба спершу вислухати свідків і винести присуд!

Віл (хрипко, натужно). Свідчу, що саме цей шкуролуп скалічив мене!

Заєць (піднімає лапу). Свідчу, що він погубив моє зайченя!

Чумак. Свідчу, що цей паливода пограбував мене і моїх побратимів — чумаків!

Дівчина. Свідчу, що цей вовчище гнався за мною і я, щоб врятуватися, кинула йому хустку й кожушок!

Пастушок. Свідчу, що вчора він заліз у кошару…

Овечка. І, прикинувшись собакою, підмовляв мене піти з ним на вечорниці!

Сірко. Смерть вовцюганові!

Всі. Смерть! Смерть!

Розступаються.  Чумак прицілюється.

Вовк (підхоплюється). Постривайте! А останнє слово?

Сірко. Говори!

Вовк (знімає кожушок, хустку, кидає на сніг). Каюся! І присягаюсь: якщо помилуєте мене, довіку не їстиму м’яса!

Всі. О-о-о!

Вовк. Буду зайцеві кумом!

Всі. Ого!

Вовк. Пастушкові — помічником! Чумакам — приятелем! Дівчатам — братом! Ще й охоронятиму і ліс, і село від будь-яких напасників.

Німа сцена.

Чумак (до присутніх). Ну, що скажете?

Пастушок. Раз до мене у помічники набивається…

Дівчина. А до мене — у брати…

Овечка. Хай живе!

Заєць. І нехай буде лісовим старостою! (до Чумака). Ну, який з мене староста, якщо я сам себе не можу захистити! (Знімає малинову шапку, подає Ті вкрай здивованому Вовкові.) На — старостуй!

Чумак. Якщо справно охоронятимеш, ми будемо тобі данину приносити.

Дівчина. Овочі і фрукти!

Сірко. Я протестую!!! (Іде геть.)

Віл. І я протестую. (Теж іде геть.)

Вовк (дуже розгублений). Дякую… Всім дякую! Будьте певні: вмру, а слова не зламаю! (Надіває шапку.)

Всі. Слава!!!

* * *

Пройшло три роки. Вовк тримає своє слово, хоча Ворона насміхається над ним, а Сірко не довіряє.

Одного осіннього дня на подвір’ї Вовка трапилась незвичайна пригода. Раптом згори пролунало пронизливе: «А-а-а-а!!»

Вовк несамохіть підставляє лапи. З неба прямо йому в лапи падає якийсь рудий клубок і збиває з ніг. Вовк котиться ліворуч. А клубок — праворуч. Вовк підхоплюється, шкутильгає до непорушної Лисиці.

Вовк. Лиско! (Нахиляється над нею.) Ти жива чи ні?

Лисиця   (розплющує очі). Де я?

Вовк. На землі. У Чорнолісі.

Лисиця. Ой, як далеко! А це твоя хата?

Вовк. Моя. (Показує вгору.) А що ти там робила?

Лисиця. Вчилася літати.

Вовк. Хто ж тебе в небо підняв?

Лисиця. Журавель. Я його всю весну й літо вчила танцювати, а він пообіцяв, що навчить мене літати. Підняв аж у захмар’я й каже: «Ну, а тепер лети сама. Я втомився».

Вовк. От безсоромник!

Лисиця. Не те слово! Як же я до свого дому дістануся?

Вовк. Не журися! Я накажу бобрам, щоб вони тобі візок змайстрували, в людей бичка випрошу, і поїдеш собі потихеньку.

Лисиця. Дякую тобі, Вовчику! Тільки ж чи вони тебе послухаються?

Вовк. Послухаються!

Лисиця. Чи не знайдеться в тебе, братику, м’ясця? Страх як хочеться їсти.

Вовк. Ні, сестрице. Капуста є, морква, каша. Хочеш каші? Хочеш сиру?

Лисиця. Так, але я, мабуть, не дошкутильгаю до хати.

Вовк. Не біда. Кашу я тобі принесу, а сир — у кошику, що біля тебе. (Біжить у хату.)

Лисиця (бере сир). Який у вас добрий Вовк!

Ворона. Не добрий, а дурний!

Лисиця. Чому, голубко, чому?

Ворона. Даси сиру — скажу!

Лисиця    (відламує   шматок). На! їж на здоров’я!

Ворона. Він у нас… прибитий. Три  роки  тому  заліз  у  кошару… (Щось нашіптує Лисиці.)

Лисиця. Який жах!

Ворона.Ія так кажу!

Лисиця. І він ні разу?..

Ворона. Ні!

Лисиця. А ти, я бачу, розумна пташка… Все бачиш, все знаєш…

Ворона. Все, Лисонько! Все чисто і бачу, і знаю!

Лисиця. Мені здається, голубко, що й ми з тобою заприятелюємо.

* * *

Далі у п’єсі розповідається про те, як Лисиця живе у Вовка, прикидаючись дуже немічною, беззахисною. Простодушний Вовк її годує, береже. Лисиця ж потай вдягає його кожух, стару шапку, бігає в село красти все, що попадеться. Ворона їй допомагає, оббріхуючи Вовка. Лисиця замислює навернути голодного Вовка на розбійництво. Але він, хоча і ображений, що йому ніхто не вірить, відмовляється: «Ні. Я слово дав…»

Якось Лисиця притягла на подвір’я велику Гуску. За нею женеться розлючений Сірко, прибігли й інші мешканці села. Залякана помстою Лисиці Гуска говорить, що її поцупив Вовк.

Сірко обнюхує Гуску, а вона пахне лисицею. Він вимагає від Вовка, щоб до них вийшла Лисичка-калічка, яка живе тут. Вовк вперто захищає Лисицю, а перелякана Гуска продовжує вказувати на нього.

Обурені звірі забирають у Вовка шапку старости. Він ніяк не може второпати, чому його обмовила Гуска. Лисиця і Ворона підбурюють скривдженого Вовка проти Сірка.

Паливода — відчайдушна людина, яка нічого і нікого не боїться і ні перед чим не зупиняється.

Дія друга

Те саме подвір’я. Дерева, кущі вкриті памороззю. З комина Вовчої хати валить дим. З лісу виходить Заєць із саморобним луком, піднімає грудку й кидає її у вікно. З хати вибігає Лисиця. Побачивши її, Заєць шмигає в кущі. Лисиця його вистежує і погрожує, що з’їсть його зайченят.

На стежці з’являється Вовк. Він мовчки кладе мішок на землю. Лисиця, побачивши, що у мішку мерзла картопля, налітає на Вовка, б’є його і йде з двору.

Лисиця з Вороною викрадають у Дівчини клунок з речами, а винним роблять Вовка. Вовк, побачивши в Лисиці обнови, наполягає, щоб вона їх негайно повернула. Але крутійка знову дурить Вовка: «Це мені віддали по-доброму!» Вона вимінює у довірливого Пастушка Овечку на «чарівний» пиріжок. Начебто, «хто його з’їсть, той стає мудрим-мудрим і щодня зможе гуляти небесним лісом».

Вовк ніяк не збагне, чому йому нічого не дають, цькують собаками. Лиска наставляє Вовка: «Бо тобі личить не просити, а брати!»

Чути ревіння волів, скрип коліс. Це чумаки повертаються додому. Лисиця посилає Вовка відібрати у Чумака рибу. Та він вихоплює рушницю і стріляє у Вовка. «Ось тобі, зраднику!» Вовк, завивши, тікає. А Лисиця падає на дорогу наче мертва. Здивований Чумак кидає її на віз, думаючи, який славний з неї буде комір. Та Лиска не дрімає. Вона скидає з воза рибу, яку Ворона підхоплює і носить у кущі.

На Вовчому подвір’ї Лисиця сортує рибу, але жодної не дає голодному Вовку. Натомість пропонує навчити його ловити рибу в ставку без вудки. Вона стрибає на спину Вовку, який везе її до ставка.

Задоволена Лисиця співає:
Нащо мені той візок,
3 журавля упала —
коли в мене є вовчок!
вовка осідлала.
Я лисичка бувала,
Нащо мені ті бички?
я в небі літала.
Мене возять вовчки!..

На ставку Вовк пробиває ополонку. За порадою Лисиці він опускає хвіст у воду, дрижить від холоду і примовляє: «Лови-и-ися, рибко, вели-и-и-ка й мале-е-е-нька…»

Лисиця, щоб позбутися Вовка, адже він їй заважає красти, побігла в село за Сірком.

* * *

Ворона починає розуміти, що Лисиця — злодійка, яка замислила чорну справу, і хоче допомогти Вовкові.

Ворона. Втікай, Вовче! Лисиця до Сірка побігла.

На березі з’являються Сірко, Чумак з рушницею, Дівчина з рогачем, Пастушок із палицею, Лисиця, Віл, Гуска.

Лисиця. Он він! (Швидко тікає.) Чумак цілиться у Вовка.

Ворона (підлітає до Чумака). Не стріляй! Не стріляй! Це не він крав!

Сірко. А хто ж?

Ворона. Лисиця!

Сірко. Чому ж ти кричала: «Во-о-овк!»?

Ворона. Бо Лисиця казала, що вовки від моркви дохнуть.

Чумак. Ну й дурна ж ти! Ворона.А ви дуже мудрі?!

Всі знічуються, вмовкають.

Сірко (до Вовка). Чого ж ти мовчав? Прийшов би й сказав: так і так…

Вовк. Я каза-а-а-ав.

Сірко (подає йому лапу). Вставай!

Чумак. Ну й Лисиця!

Сірко. За хвіст її — та в суд!

Вовк. Не впіймати вам її. Хата в мене, мов фортеця. А під нею лаз, що тягнеться аж до сусіднього лісу.

До гурту підбігає Заєць.

Заєць (до Вовка). Не дивися на мене, катюго! (Вклоняється усім іншим.) Шановні сільчани! Мене прислали до вас звірі по малинову шапку, бо ми хочемо обрати собі лісового старосту.

Вовк. Кого?

Заєць. Лисицю, що впала з неба.

Всі сміються.

(Розгублено.) Чому смієтеся? Вона ж така сердечна, така…

Чумак (до зали). Ну, що ж! Піднесемо їй шапку! За гарну науку!

* * *

Вовнова хата. Овечка в брудному кожушку понуро тупцює біля кілка, до якого її прив’язано. З хати виходить Лисиця. В лапах у неї ніж.

Овечка (побачивши ніж, злякано). А мені оте… гостре не подобається.

Лисиця. Дурненька! Я переріжу ним шнурок, і ми з тобою, обнявшись, полетимо на небо…

На подвір’я влітає Ворона.

Ворона. Чепурися, Лиско! І люди до тебе йдуть, і звірі! Шапочку тобі малинову несуть!

Лисиця. Справді? А що з Вовком? Ворона. Прибили й укинули в ополонку.

Лисиця біжить у хату, тягнучи за собою Овечку. На подвір’ї з’являються Чумак і Заєць. В лапах у Зайця — шапка лісового старости.

Заєць. Гей, Лисичко, де ти? Лисиця {визирає з вікна). Тут… Заєць. Вийди до нас.

Чумак. Ми порадилися, Лисонько, і вирішили обрати тебе лісовим старостою!

Лисиця. О! Дякую вам за честь!

Чумак. Отже, згода?

Лисиця. Еге…

Чумак. Тоді прийми від нас цю шапку і носи її собі на радість!

Лисиця. Не можу вийти. Ногу підвернула. Нехай Заєць принесе її в хату. (Зачиняє вікно.)

Чумак. Е, ні. Мені наказано, щоб я тобі її надягнув і присягу з тебе взяв.

Пауза.

(До Зайця.) Обманув ти нас, Зайче! Не хоче Лиска старостувати! (Повертається і йде геть.) Доведеться обрати Ведмедя.

Заєць іде за ним. З хати вибігає Лисиця.

Лисиця (підбігає до Чумака). Ні, ні, я хочу! Хочу!

В цей час з лісу вибігають Вовк, Сірко, Дівчина, Пастушок, Гуска. Лисиця кидається до хати, але на порозі з’являється Овечка з кочергою.

Пастушок. Моя Біляночка!..

Дівчина (хапає Лисицю за кожух). Мій кожух! Мої коралі!

Ворона (скидає з шиї дукачі). І дукачі твої.

Чумак. Ведіть у село розбійницю!

Вовк. Ох, Лисичко, Лисичко…

Лисиця. Не охкай! Якщо я, впавши з неба, не загинула, то на землі таки не пропаду!
Я — лисичка бувала,
3 журавля упала,
я у небі літала.
всіх вас ошукала!

Ворона. Іди, йди, «розумнице»!

Чумак,  Пастушок, Дівчина ведуть Лисицю.

Заєць (віддає Вовкові шапку). Вибач, куме…

Дукач — жіноча прикраса у вигляді монети.

Затихнув гомін. В залі згасло світло, і враз, заполонивши всі чуття, розсунулась завіса… І розквітло життя — мов казка, й казка — мов життя.