Російська народна казка
Сильно зголодніла Лисиця.
Біжить по дорозі і дивиться по сторонах: чи не можна де-небудь щось їстівне знайти ?
Бачить вона: везе чоловік на санях мерзлу рибу.
– Непогано б рибки покуштувати, – подумала Лисиця.
Забігла вперед, лягла на дорогу, хвіст відкинула, ноги випрямила. Ну дохла, та й годі!
Під’їхав чоловік, подивився на Лисицю і каже:
– О! Ось буде славний комір дружині на шубу! – Взяв Лисицю за хвіст і шпурнув її в сани. Закрив рядниною, а сам пішов біля коня.
Недовго лежала Лисонька, зробила в санях дірку і давай в неї рибу викидати: рибка за рибкою, так і повикидала всю. А потім і сама із саней тихесенько вилізла.
Приїхав чоловік додому, оглядівся – ні риби, ні “коміра”!
А Лисиця перетягав всю рибу себе в нору, потім сіла біля нори і їсть. Бачить вона – біжить Вовк, від голоду у нього ребра видно.
– Добрий день, кума, ти що це їси?
– Рибку, куме!
– Дай мені хоч одну!
– Як же, розкривай рота! Бачиш, ти який спритний! Я ловила, а ти будеш їсти!
– Дай хоч головку, кумонько!
– Ні хвостика, куме! Налови сам і їж на здоров’я!- Та як же ти наловила? Навчи!
– Ось дивись! Відшукай на річці ополонку, сунь туди хвіст, сиди та примовляє: «Ловися, рибко, велика й маленька” – Вона і наловиться!
Відшукав вовк на річці ополонку, засунув туди хвіст, сидить і бурмоче:
– Ловись, рибко, велика й маленька! Ні, краще ловися велика, та й побільше!
А Лисиця прибігла, почала бігати навколо та примовляти:
– Ясні, ясні на небі зірки! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
– Що ти кажеш? – Занепокоївся Вовк.
– Те ж, що і ти, куме: «Ловися рибка, велика і маленька”
Ось знову Вовк у ополонці сидить, та своє торочить, а Лисиця – своє.
– Чи не пора тягнути, кумонько?
– Ні ще, я скажу, коли прийде пора.
Ось знову Вовк сидить, та своє примовляє:
– Ловись, рибко, велика, превелика!
А Лисиця своє:
– Мерзну, мерзни, вовчий хвіст!
Бачить Лис, що ополонку добре замерзла, і каже:
– Ну, тепер тягни, куме!
Потягнув Вовк: “Ееее-х” Але не тут-то було.
– Бачиш, який ти жадібний! – Каже Лисиця, – твердив: «Ловися, рибко, велика, превелика”
Тепер і не витягнеш! Ну, постривай же, я покличу до тебе на допомогу!
Побігла Лисиця в село, та давай під вікнами кричати:
– Ідіть на річку, Вовка бити! Він до льоду примерз!
Біжать на річку чоловіки, хто з сокирою, а хто з вилами:
– Лови його, тримай! Лопатою його бий!
Бачить Вовк біду неминучий. Рвонувся щосили, відірвав собі хвіст, та без хвоста пустився тікати, куди видно. А кумонько йому вслід кричить:
– Стій, куме, рибку забув!
А Вовка тільки й бачили.