Маша і ведмідь

Маша і ведмідь

Слухати казку “Маша і ведмідь”:

Російська народна казка

Жили собі дід і баба, і була в них онучка Маша. Була вона дуже добра дівчинка, у всьому допомагала дідові з бабою — і дровець принесе, і піч напалить, і обід зварить, і в хаті прибере. Дід з бабою Машу дуже любили і не уявляли своє життя без неї.

Якось пішла Маша з подружками в ліс по гриби і ягоди. Назбирала повного копійка, та й не помітила, як відстала від подружок і заблукала.

Ліс густий-прегустий, незнайомий. Не знає Маша, як з лісу вийти.

Ішла вона, ішла й вийшла на галявину. А на галявині стоїть хата.

Зраділа Маша, підбігла до неї й постукала в двері. Але їй ніхто не відповів. Штовхнула вона двері, вони й відчинилися.

Зайшла Маша в хату. Бачить — велика кімната, посередині стоїть стіл, піч давно не палена. Навкруги бруд, сміття, посуд немитий, справжній розгардіяш.

Не звикла Маша до такого безладу. Знайшла вона відро, віника, ганчірку і почала прибирати.

Незабаром хата аж сяяла — усе чисте, усе зроблено як слід, у печі горщик з кашею, нагодований котик задоволено муркоче.

Стомилася Маша, лягла на лаву, та й заснула.

Посеред ночі повернувся додому господар — великий ведмідь. Зайшов до хати й зупинився від здивування — ніколи в нього не було такого порядку. Придивився, побачив маленьку дівчинку і зрозумів, хто тут без нього господарював.

Тихенько поїв ведмідь каші, зачинив усі вікна й ліг спати.

Уранці Маша прокинулася, побачила великого ведмедя, який спав, і дуже злякалася. Підбігла Маша до дверей, а вони зачинені; хотіла вистрибнути у вікно, а воно не відчиняється.

Тут прокинувся ведмідь і каже:

— Не бійся мене, дівчинко, я тобі нічого поганого не зроблю. Живи в мене, дуже вже мені сподобалося, як ти вмієш порядкувати.

І плакала Маша, і благала відпустити її, а ведмідь і слухати нічого не хотів. Так і залишилася Маша не з власної волі жити у ведмедя. Він її не ображав, приносив солодкі ягоди, але вона дуже сумувала за бабою й дідом. Усе думала

Маша: “Як там вони без мене собі раду дають — вони ж зовсім старенькі”.

Думала Маша, думала та й придумала, як перехитрити ведмедя. Якось вона йому каже:

— Якщо ти мене не відпускаєш до бабусі й дідуся, то віднеси їм хоч пиріжків, хай знають, що я жива та здорова. А я вилізу на дерево і буду стежити за тобою, щоб ти пиріжків не їв.

Почухав ведмідь потилицю, подумав: “Добре, печи пиріжки. Віднесу я їх бабусі з дідусем”.

Узяла Маша малини, напекла повний таріль пиріжків, приготувала великого копійка і каже ведмедеві:

— Вийди на ґанок, подивися — чи не хмариться, а то змокнеш у дорозі.

Вийшов ведмідь за поріг, а Маша залізла в кошик і таріль з пиріжками собі на голову поставила.

Повернувся ведмідь у хату, побачив кошика, наповненого пиріжками, узяв собі на спину і пішов у село.

Дорога далека, стомився ведмідь. Присів на пеньок і вирішив з’їсти одного пиріжка. А Маша з кошика й каже: Високо сиджу, Далеко бачу, Не сідай на пенька, Не їж пиріжка, Неси бабусі, неси дідусеві.

“От усе бачить”,— подумав ведмідь, але пиріжки їсти не став, узяв копійка на плечі і пішов далі.

Ішов, ішов, стомився. Знову присів на пенька і хотів відкрити кошика. А Маша з кошика:

Високо сиджу,

Далеко бачу,

Не сідай на пенька,

Не їж пиріжка,

Неси бабусі, неси дідусеві.

Зітхнув ведмідь і пішов далі. Незабаром і село завиднілося. Дідова й бабина хата стояла край села. Підійшов ведмідь, постукав у ворота. Собаки почули ведмедя й почали гавкати. Покинув ведмідь кошика біля воріт і чкурнув до лісу.

Тут і баба з дідом вийшли на ґанок, бачать: коло воріт кошик стоїть. Відкрили — а там пиріжки. Але раптом пиріжки заворушилися, а з-під них Маша з’явилася. Почали старенькі обнімати й цілувати свою онучку.

А ведмідь повернувся додому і побачив, що Маші немає. Зрозумів, що перехитрила його дівчинка. Посумував трішки, а потім сам почав учитися давати лад господарству. Дуже йому припало до смаку жити в затишку й чистоті.
А до Маші він деколи приходив у гості, приносив гриби та ягоди. Дід і баба були йому завжди раді, а Маша пригощала всіх чаєм з пиріжками.