Василь Сухомлинський
У мурашнику вирує життя. Тисячі мурашок щось роблять. Одні будують кімнати малесенькі, в яких ховаються від негоди. Другі несуть додому крихітки картоплі, буряків, зернинки, насінинки – все, що знайдуть у полі. Треті полюють на комах – жучків, мух.
Аж тут до мурашника прибігла Мурашка-мандрівниця. Вона втекла зі свого мурашника, бо не хотілося їй працювати. Думає, піду в чужий мурашник, мене там нагодують.
Мурашки зараз же впізнали чужу. Бо кожна трудівниця чимось пахне – хлібом, картоплею, буряком… А Мурашка-мандрівниця нічим не пахла.
– Нероба! – закричали десятки мурашок і збіглися до мандрівниці. – Іди геть від нас.
Ледве втекла волоцюга від трудівниць. Побігла до свого мурашника, але й там її прийняли за чужу, бо лапки її не пахли працею.
