ind_kazky

Невдячний тигр

Для молодшого шкільного віку

Індійська народна казка

Лютий і жорстокий тигр попався якось у пастку. Він ревів і метався в клітці, ламав залізне пруття — та все було марно. І коли він уже втратив останню надію вирватися, на його щастя, саме проходив один чоловік. Тигр, побачивши його, стрепенувся, жалібно завуркотів і мовив:

— Чоловіче добрий, змилуйся наді мною, врятуй мене! Випусти з цієї клятої клітки!

— Еге ж,— озвався той,— випусти тебе, то ти ще, чого доброго, з’їси мене.

— Схаменися, чоловіче! Чим хочеш присягну, що ніколи більше не скривджу бодай комашки. Віднині й довіку я віддано служитиму людині!

— Ну гаразд, пожалію тебе, випущу на волю,— сказав чоловік.
Він одчинив дверцята клітки й випустив тигра на волю.

Та не ступив чоловік і кроку, щоб іти далі своєю дорогою, як тигр стрибнув на нього й прогарчав зловтішно:

— А тепер я поснідаю тобою!

— Схаменися, тигре! — зойкнув чоловік.— Я тебе від смерті врятував, а ти мене хочеш з’їсти! Де ж тоді правда на світі?

— Бач, правди йому захотілося! — засміявся тигр.— Немає на світі ніякої правди, коли хочеш знати!

— Ні, правда на світі мусить бути, вона є! — впевнено мовив чоловік.— Спитай кого хочеш — кожен тобі скаже.

— Згода! Спитаймо у трьох найперших, кого зустрінемо. Коли вони скажуть, що правда є на світі,— так і бути, не їстиму тебе. А ні — то вмить проковтну; я дуже зголоднів.

Довго блукали чоловік і тигр лісом, аж нарешті помітили папугу, що сидів на гілці, поринувши у якісь свої сумні думи.

— Гей, папуго! — гукнув тигр.— Скажи-но нам, чи є правда на світі?
Папуга стрепенувся, підвів голову й мовив понуро:

— Вже добру сотню літ прожив я і ніколи найменшого зла не заподіяв нікому. А сьогодні вранці приповз гладкий, здоровезний удав і проковтнув усіх моїх діточок. Жодного не залишив!.. Ні, немає правди на білому світі!

— А що я казав?! — переможно вигукнув тигр.— Таки немає правди на світі!

— Ходімо далі,— мовив чоловік.— Спитаймо ще в когось, хоча б он у тієї пальми, що височіє попереду.

Підійшли вони до пальми, і тигр питає:

— Пальмо, пальмо, скажи, чи є в світі правда?
Пальма зашелестіла густим листям і відповіла невесело:

— Не один рік і люд і звір знаходили у затінку моєї густої крони порятунок від палючого сонця. А сьогодні вдосвіта де не взявся дикий кабан, зранив своїми іклами моє коріння, і тепер я мушу повільно вмирати, гинути. Ні, немає на світі правди, ось що я вам скажу!— вигукнула вона розпачливо.

— Ну, переконався ти, що немає правди на світі? — радісно заревів тигр і приготувався стрибнути на чоловіка. Але той застережливо підвів руку й мовив:

— Стривай! Стривай! Ми ж домовлялися спитати у трьох, а не у двох з тих, кого зустрінемо.

— Ну гаразд! — невдоволено буркнув тигр.— Он біжить шакал — спитаймося в нього.

Коли шакал порівнявся з ними, чоловік перепинив його й сказав:

— Вислухай нас, шакале, й розсуди. Оцей тигр попався в клітку, а я пожалів його й випустив з залізної в’язниці. А він тепер, замість дякувати, хоче мене з’їсти. Хіба це справедливо?

— Стривай, стривай, чоловіче, щось я не второпаю,— мовив шакал.— Повтори-но ще раз, як усе було.

— Оцей тигр попався в пастку. А я пожалів його й випустив з клітки на волю. А тепер він заповзявся з’їсти мене. Отака дяка за добро, яке я йому зробив! Хіба це чесно? Невже немає правди на світі?

— Он як,— замислено протяг шакал.— Така заплутана справа… І не одразу збагнеш, що до чого. Ти кажеш, чоловіче, що попав у клітку, а тигр пожалів тебе і…

— Та ні! Це тигр попав у клітку, а я його випустив.

— Ага, здається, зрозумів,— кивнув головою шакал.— Клітка сиділа в тигрі, а ти її випустив на волю…

— Та ні ж бо! — люто гарикнув тигр.— Це я сидів у клітці, а цей чоловік проходив мимо, зглянувся на мої благання й випустив мене на волю! Тепер уже второпав?

— Не гнівайтесь, шановний тигре! — злякано пробелькотів шакал.— Надто вже все тут заплутане. Аби ж то я на власні очі бачив, як воно все було. А так, з ваших слів, годі второпати, що до чого!

— То ходімо вже, покажу, як воно все було, коли ти такий недолугий! — сердито мовив тигр.— А коли й тоді не второпаєш, нарікай сам на себе — обох вас з’їм і навіть кісточок не залишу!

Коли вони підійшли до клітки, тигр озвався знову:

— Я сидів у цій клітці, розумієш? А він, тобто чоловік, ішов мимо, побачив, що я метаюся, пожалів мене й випустив на волю. Чого тут не розуміти — усе ж ясно!

— Зрозумів, нарешті зрозумів! — радісно вигукнув шакал.— Я сидів у клітці, а чоловік почув, що я в ній сиджу і… А клітка сиділа в пастці, а він, тобто… Ху-ух, знову виходить щось не те! Бідна ж ти моя голівонько! Ні, певно, я так і не збагну нічого своїм куцим розумом!

— Тьху на тебе, йолопе! — аж стенувся від люті тигр.— Ба ні, ти таки збагнеш у мене, як воно все було! А то не минеш моїх зубів і кігтів!.. Тож слухай, слухай уважно й дивися на мене! Я — тигр! Тигр, ти розумієш це?

— Р-розумію,— промимрив шакал, удавши, що дуже злякався.

— А це перед тобою — чоловік! Ти зрозумів?

— Зрозумів, зрозумів, паночку!

— А це ось — клітка! Второпав, бевзю?

— Второпав, второпав, паночку!

— Так от: я, тигр, сидів у цій клітці, бився об пруття, а він, тобто цей чоловік, якраз ішов…

— Пробачте, шановний тигре, що перебиваю вас. Але я ніяк не втямлю…

— Чого ще ти там не втямиш? — гарикнув тигр.

— Я… я… не збагну, як ви опинилися в клітці.

— Та що тут розуміти, дурню?

— Бо ви он який здоровезний, а клітка ж маленька. Одна ваша лапа і то навряд чи влізе в неї. Ні, ви там не поміститесь! — впевнено мовив шакал,— Де вже вам улізти в неї!

Тигрові нарешті урвався терпець, і він, нічого не кажучи, вскочив у клітку.

— Дивися, телепню! — вигукнув він.— Отак все було! Тепер уторопав?

— Тепер уторопав,— спокійно відповів шакал.

Він підійшов до клітки, зачинив дверцята і взяв їх на міцний засув.

— Ну от,— мовив чоловік до тигра,— а ти казав, що немає правди на світі. А я собі так міркую: коли ти вже знов сидиш у клітці, то правда па світі таки є!