Півник-золотий гребінець

Півник — золотий гребінець

Російська народна казка

Жили-були кіт, дрізд та півник — золотий гребінець. Жили вони в лісі, у хатинці. Кіт та дрізд ідуть у ліс дрова рубати, а півника дома одного залишають. Ідуть – суворо наказують:

– Ми підемо далеко, а ти залишайся вдома, та сиди тихо нікому не відповідай. Коли прийде лисиця, у віконце не визирай.

Наказали та й пішли.

Дізналася лисиця, що кота і дрозда у будинку немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце і заспівала:

– Півник, півник,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шовкова борідка
Виглянь у віконце
Дам тобі горошку.

Півник і виглянув у віконце. Лисиця схопила його в пазурі, та й понесла в свою нору.

Закричав півник:

– Несе мене лисиця
За темні ліси,
За швидкі ріки,
За високі гори …
Кіт і дрізд, врятуйте мене …

Кіт і дрізд почули, кинулися в погоню і відняли у лисиці півника.

Іншим разом кіт та дрізд знов пішли в ліс дрова рубати і знову наказують:

– Ну, тепер, півник, не визирає у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.

Вони пішли, а лисиця знову прибігла до хатинки і заспівала:

– Півник, півник,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шовкова борідка
Виглянь у віконце
Дам тобі горошку

Півник сидить, мовчить. А лисиця – знову:

– Бігли хлопці,
Розсипали пшеницю,
Кури клюють,
Півням не дають …

Півник і виставив головку у віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?

Лисиця схопила його в пазурі, та понесла в свою нору. Закричав півник:

– Несе мене лисиця
За темні ліси,
За швидкі ріки,
За високі гори …
Кіт і дрізд, врятуйте мене …

Кіт і дрізд почули, кинулися в погоню. Кіт біжить, дрізд летить … Наздогнали лисицю – кіт дере, дрізд клює, і відняли півника.

Довго чи коротко, знову зібралися кіт та дрізд в ліс дрова рубати. Йдучи, суворо наказують півнику:
– Не слухай лисиці, не визирає у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
І пішли собі далеко в ліс дрова рубати.
А лисиця тут як тут – сіла під віконечко і співає:

– Півник, півник,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шовкова борідка
Виглянь у віконце,
Дам тобі горошку.

Півник тихесенько сидить, мовчить, не озивається. А лисиця – знову:

– Бігли хлопці,
Розсипали пшеницю,
Курки клюють,
Півням не дають …

Півник все одно мовчить. А лисиця – знову:

– Люди бігли,
Горіхів насипали,
Кури-то клюють,
Півням не дають …

Півник і виставив головку у віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?

Лисиця схопила його в пазурі і понесла в свою нору, за темні ліси, за швидкі ріки, за високі гори …

Скільки півник не кричав, ні кликав – кіт та дрізд не почули його. А коли повернулися додому – півника-то немає.

Побігли кіт і дрізд по слідах лисиці. Кіт біжить, дрізд летить … Прибігли до норі, де лисиця жила.

Кіт налаштував кобзу і давай співати:

– Трень, брень, гусельчата,
Золоті струночки …
Чи вдома ще Лісичко-кумо,
У своєму теплом гніздечку?

Лисиця слухала, слухала і думає:
“Дай-но погляну – хто це так добре на кобзі грає, солодко наспівує».
Взяла та й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили – і давай бити-бити. Били і били, доки вона не утекла.

Взяли вони півника, посадили у кошик і принесли додому.

І з тих пір живуть собі лиха незнають. Тут і казонці кінець.